УДК 130.2 Білик Ганна Олексіївна
аспірант кафедри теорії культури та
філософії науки філософського факультету
Харківського національного
університету ім. В. Н. Каразіна
Бюрократія мови, ризик та нова мова.
Русская аннотация
The bureaucracy of language, risk and new language.
Ganna Bilyk
In this article a problem of creating new languages - at example of Celine's works and social-cultural changes in a society are considered. Elements of creating new language are present in a different artefacts and phenomena. We are interested in a mechanisms and sources of new languages - in the turn, of languages of meanings. Operation model/fiction for us was suggestion about bureaucratic of language as a sourse and an engine of changes in it - as protest or necessity. Bureaucracy of language is a hard structured machine of references to the next instance, can't be exiled to the end. While destroying its bases some risks - to convert one's speaking into a muttering or silence, or a risk to be ground by machinery, appear.
Creating new languages is “limited” with creating meanings but sometimes incidents of neologisms and abolition of previous rules happen. The last one accompanies social changes including creating and insalling state regimes. Challenge to bereaucraticy may seem success (as in Celine's writing) but his writing also has its own rhytmic and its logic.
The main rule of creating new language is making it natural. This operarion concerns not only structure of writing/meaning/speaking, but a recipient's consciousness too. Celine's writing, pullingus into itself, changes consciousness, soviet regime creates new identity - a soviet man's mentality. The matter is to create such language of meaning, that will be perceived as natural.
In this research we adress to Bart's analys of creating new language and Blanchot's ideas about spase of literature and nature of creating. Research is actual because of its interdisciplinary approach to social-cultural facts, that is in request in the contemporary humanities.
Key words: bureaucracy of language, risk, new language, creating, sructure, writing.
Постановка проблеми
В даній статті розглядається проблематика творіння нових мов, в першу чергу мов значень. Із зацікавленням у питаннях творчості, ризиків та співіснування багатьох мов значень, ми звернулися до тематики творіння нової мови значення, розуміючи її при тому як результат протистояння жорсткої структурованості мови та викликів цій змертвілій структурованості.
Спочатку про концепцію нової мови, що це, що мається на увазі, чому важливо досліджувати. (в межах філософської антропології)
Спочатку коротко про концепцію Бланшо та Барта, чому серед всіх теорій обрано саме їх.
В аналізі механізмів викликів, які кидають мові, ризиків, які супроводжують такі процеси, та самого творіння нової мови (значень), ми звернулися до теоретичної спадщини М. Бланшо [М. Бланшо, Пространство литературы / Пер. с франц. - М.: Логос, 2002. - 288 с.], де він доводить повне розчинення особистості в тексті, письмі, творчості, порівнюючи це із смертельним ризиком, та до однієї з пізніх робіт Р. Барта, де він власне детально розбирає на прикладах творчості окремих письменників механізми творіння нової мови [Р. Барт, Сад, Фурье, Лойола / Пер. с. франц. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2007. - 256 с. - (Серия «Культурная политика»)].
Приклади, які стануть нам найбільш слушними, це передусім творчість французького письменника Л.-Ф. Селіна та (декотрі приклади із соціального конструювання) соціальні зрушення при встановленні режимів, зокрема встановлення та формування завершеного образу радянського режиму в 20-ті та 30-ті роки.
Актуальність такого дослідження полягає в його міждисциплінарності, де поєднуються теорії та артефакти, презентуючи можливості роботи теоретичних моделей на різному матеріалі, і водночас пластичності самих артефактів, що можуть бути поясненими не крізь звичні сенси.
Чим є мова
По-перше звернемось до самої мови, яку ми передусім розуміємо як символ всякої структурованості, та до питань творіння. За час звертання дослідників до мови, саме її розуміння пройшло ряд трансформацій, зміни торкнулися не лише відношення до мови та заповнення за її допомогою порожнеч в фундаменті культури, але і тих практичних дій, які роблять/ся з мовою. Діапазон точок зору: починаючи з гердеровського «цього не створюють!» до бартівської аналітики творення нових мов дискурсивності. Мова - полігон для експериментів, сфера викликів та ризиків та передусім об'єкт тотального присвоєння.
Про нову мову
В критиці текстів існує уявлення про творення дискурсивності - завдяки Фуко творців дискурсів можна вирахувати за кількістю критеріїв. Окрім творіння дискурсивності та творіння самого по собі, існує так зване творіння мови. В декотрому сенсі ми можемо співвіднести це із творінням дискурсивності, якщо ми акцентуємо увагу на творінні мови значень, не віддаючи переваги неологізмам, мовним зрушенням. Проте крім нових значень (які привносить в мову кожен митець), існує ще і утворення принципово нових лексичних одиниць, правил мови та способів письма. В якості першого можемо навести приклади неологізмів (наприклад, одне з багатьох творінь українського авангардиста Семенка «омагазинити), зміна правил мови поєднується із соціальними зрушеннями та трансформаціями.
Спочатку про чотири етапи творення, про театралізацію-натуралізацію, потім приклади із соціальних експериментів.
Наприклад, на початку становлення Радянського Союзу була проведена не лише політика загального впливу ідеології крізь тексти - шляхом тотального навчання, але і мовна реформа. Кожна національна мова, виокремлюючись в якості літературної, проходить певні етапи свого становлення, крім того, ця умовно мертва зона включає в себе неологізми, пожирає їх або вписує в архів лексики, тобто виступає як бюрократична машина, що функціонує за правилами відсилок з однієї інстанції в іншу (правило таке - див. правило наступне), прописати метафоричність фрази. Мовна бюрократична машина реагує зовнішніми формальними змінами на соціальні зміни. Так, із отриманням незалежності, українська мова пройшла ряд уточнень, зокрема приклад із літерою «ґ», проте продовжує функціонувати за визначеною схемою поглинання неологізмів, нових правил.
Отже мова «всмоктує» в себе нові значення, нові символи, нові правила, як універсальна та гранично радикальна бюрократична система. Її розхитування, порушення, експеримент - вихід до меж мови, стан, який умовно можна назвати творінням нової мови. Таке хитке положення не є дійсним творінням нової мови, оскільки лишається в межах розуміння (хоча б приблизного) тої мови, від якої починалося відштовхування. Така боротьба, в яку відчайдушно вступає творець нової мови, є не що інше як виклик бюрократії мови. Досягнення в мові нових значень так само солодкі як і подолання хоч найменшої структурованої інституції.
Подолання та зрушення відбуваються в царині значень та сенсів, а часто і в формі їх привнесення. Так, наприклад, французький письменник Луї-Фердинанд Селін розриває кожну фразу, не даючи їй змогу завершитися, але не позбавляє її значення, лише підкреслюючи її значущість. В спрощеному розумінні структура його мови така: послідовні стани говоріння суб'єкту («говоріння-крик-мовчання») програються в кожній обірваній фразі, яка починається як наратив, повідомлення, зривається в крик (за допомогою знаків оклику, частіше кількох), і різко обривається в мовчанку (за посередництва трикрапки).
Не будемо голослівними: «Це ж коротишка!... ось цей самий!... Стукач!.. Так!.. Так!... Так!..» Визріло все само собою!.. я зосереджуюсь... зосереджуюсь... і оком не зморгну... повна байдужість... Довкола люди розмовляють... Також на потяг чекають... Чути, як гримає... наближається!.. там, в темряві... в дірці чорній... зправа.. Так!... Так!.. Так!... ближче! ближче! Гуркіт зростає, роздувається... Бррр! Брррум!.. Так! Так! Так!.. Зовсім близько вже... Дивлюсь на Метью... і коротишку поряд відчуваю... в руку мені вчепився... загубити боїться! БРРР! Викочується локомотив... Фьюу!.. ФьюУУУ! свистить... Бац! Піддаю стегном! коротишку! Він падає!... Налітає грім, прокочується по ньому! Свистить! Ще! Ще!... Всі довкола виють! Небозвод воєм наповеюється!.. Я подаюсь назад! Мене тягне! точно магнітом!.. так!..» [Л.-Ф. Селин, Gnignol's Band, или ПАЯЦЫ 1. - Иностранная литература, 2001, № 9. [Електронний ресурс], доступно в режимі доступу: : http://www.ino.lit.celine.gnignol1/].
Ритміка тексту така, що цей процес уривчастого говоріння відбувається весь час (в більшій мірі в пізніх творах), що дозволяє, поєднавши лише наративні частини, вилучити зв'язний текст, але не дозволяє сприймати його як дійсний наратив. Принаймні, це наратив з порушеннями. Про що свідчить порушення. Цей приклад демонструє нам дійсні текстові зрушення, шляхом яких структура тексту наче вивертається назовні, характеристиками такого тексту (чому обрано саме такі категорії(асоціації) аналізу) (а відтак, і специфічної селінівської мови значень), стають нудота, відчайдушність, зриви, істеричність, багато крику, хрипота (яка мусить супроводжувати такий об'єм крику), відчуття мерзотності по відношенню до себе [С. Дубин, Постоянное балансирование между тоской и отвращением.
Самоуничижительная проза Селина и Мишеля Лейриса / Сообщение на международном селининском семинаре «Юродивый во французской литературе» в Москве в мае 1999. [Електронний ресурс], доступно в режимі доступу: http://www.mitin.journal.celine.dubin1/] (це вже має відношення до смислових основ селінівських текстів), відторгнення (яке починається із відторгнення бюрократії мови), в тому числі і самовідторгнення.
Злам системи мови відбувся передусім в зламі звичного способу сприйняття тексту, але не зникла сама по собі французька мова, декларуючи нові сенси, Селін оперує тими модуляціями, які вже наявні в свідомості та в мові. Проте, чи можливий інший варіант? Притому, щоб він міг бути прочитаним, щоб не перетворитися в белькотіння, шум, пташиний шум, мурмотіння, зрештою - в мовчанку. Мовчання - ця хоробрість від страху - поєднує в собі не лише відсутність аудіальності, але і те саме замовчувння в культурі (приховування дискурсивності), белькотіння, якому відмовлено в значущості, шум голосу, непочуте, зрештою інколи найважливіше, що просто не було сказано/почуто/зрозуміло. Все це зривається в мовчання. Мовчання, в якому безліч сенсів. Змістовні можливості мовчання.
Власне, мовчання (пауза) продукує інтерпретації. Першочергово кожне повідомлення мовчить - воно є пустим - цьому вчить ще семіотика - тобто має можливість наповнитися тими значеннями, які йому буде приписано адресатом. Можливо, що воно наповниться і мовчанкою. Творіння, це відступання від себе, втрачання, загублення себе, за Бланшо, недосказанність найголовнішого, мовчання мови, яка говорить крізь митця, але, обмежена кінцевістю творіння, не може бути вимовленою в повній мірі [М. Бланшо, Пространство литературы / Пер. с франц. - М.: Логос, 2002. - 288 с.]. Тому кінцевість приводить митця до відчуття недосказаності, невимовності.
Концепція Бланшо
Тому він знову і знову повертається до шліфування одного твору, провалюється в одну тему, невдоволений результатом, хоча оточення може визнавати цю незавершеність шедевром. Творіння затягує митця в себе, говорить крізь нього, позбавляє «Я», але зведене до кінечності. Тому передусім творіння мовчить. Яким ступенем мовчання наділяє його митець - в якій мірі він втратив в цьому творінні себе, скільки не зміг вимовити. Хворобливе підбирання слів, пошук слова, правильності сказаного, відноситься також до ризику несказанного, неможливості вимовлення того Нічого, яке стоїть за твором, власне за творчістю.
Ризик - ще одна характеристика, яка міститься в творчості. Позначити, хто вводить цю метафору. Ризик втілюється в пошуку слова, в недомовленості, яка штовхає на грані. Думка про пошук слова, яке виводить на грані мовності і на грані буття, присутня у Г-Г. Гадамера, про хвороблий пошук пише петербурзький дослідник літератури В. Подорога. Отже, людина, що пише, виступає як суб'кт, що ризикує.
Підкресленням цього ризику, свідома гра із ним, вихід на межі мовності - це пошук нових засобів виразності, нової текстової структури, це ризик-бравада, що демонструється в вільному експерименті із мовою, яке нам демонструють різні приклади - від авангардистів та Дж. Джойса до Л.-Ф. Селіна та постмодерністів. В сенсі розуміння головного ризику як такого, що виводить на грані мови-не мови, буття, белькотіння та шуму, значень, інші ризики (наприклад, ризик відторгнення) не сприймаються як суттєві. Більше того, наприклад Л.-Ф. Селін включає відторгнення уже в текст у якості самовідторгнення, яке демонструється крізь самоідентифікацію як найгіршого, наділення себе свідомого негативністю, і захоплення цим, визнання своє інакшості та підкреслення негативності цієї інакшості [3]: «Я би теж!.. Спустився донизу!...якби!... Не був!... Знаєте!.. нацистом!... колабораціоністом!...» [4].
Творіння нової мови було наділено своїми правилами, цю роботу зробив Р. Барт в своєму пізньому доробку «Сад, Фур'є, Лойола» [Барт], де він виділяє власне цих авторів як логотетів та засновників нових мов. До певної міри вони виступають як засновники дискурсивності.
Барт подав декотрий практичний посібник «створити мову в чотири прийоми». Сама ідея не нова, до Барта подібні ідеї виголошував Фуко, аналізуючи творців дискурсу - значимі фігури в науці, які створили крізь свою сферу наукового та практичного інтересу не лише широкі напрями в науці, але і частину побутового знання, культурні стереотипи та потенцію до постійного повернення їх текстів крізь нові прочитання (таким прикладом може бути З. Фрейд).
Барт виділяє чотири послідовні позиції, необхідні логотетові для того, щоби його нова мова значень отримала силу. Такими є:
1. самоізоляція. Тобто відторгнення зайвого. Відторгнення від себе попередніх, інших значень;
2. артикуляція. Виділення знаків, значимого, значень. Це інтонування тих пунктів, які створять основу та базові значення для нової мови;
3. упорядкування. Розсадження по місцях, прикріплення, прив'язка (в тому числі по тюремних камерах та партійних осередках;
4. театрализація. Тобто прибирання межі тексту, спорудження спектаклю, постановка, причому з долученням глядача (наприклад, за Гадамером, він замикає собою постановку). Це означає не стільки заангажувати апологетів своєї нової системи, але і зробити її такою, щоб вона сприймалась як природня, така, що не потребує підтвердження та перевірок - як не потребує підтверджень рідна мова, в полі якої існує людина [Барт].
Таким правилам творення мови відповідає не лише письмо тих авторів, яких аналізує Барт, але і декотрі інші явища, які за бажанням можна називати творенням мови нових значень - наприклад, творення державного режиму, сполучного з творенням нових значень, нового типу свідомості, нової мови. Найбільш яскравим прикладом для нас може бути Радянський Союз в 20-30 рр., де в процесі творення (встановлення) держрежиму відбулася явна самоізоляція, проголошення себе, свого імені та самоідентифікації. Артикуляція в даному випадку - дещо розтягнене в часі виділення пріорітетів партійної політики та ідеології. Впорядкування, особливо пов'язане із 30-ми роками - також відноситься до закриття кордонів, уловлювання, розсаджуваннями по камерам та партячейкам, заборона на виписку, проголошення єдиного встановленого курсу політичних та ідеологічних пріорітетів. Театралізацією, видимо, виступає створення специфічного типу мислення, навіть типу свідомості, яке сприймає нову мову значень як таку, що не потребує жодного зовнішнього підтвердження, вона є в собі самолегітимна, сприймається як природний порядок речей. Радянська свідомість передбачає собою основу до ідеології, наділяє її характеристиками необхідності.
Безумовно, що така мова значень, що стала основою до нового типу свідомості, зазнавала змін в часі, але передусім виконувала свою роль, коли забезпечувала радянську людину (це як тип ідентифікації чи національності) природністю порядків. Наприклад, розуміння історії як поступової зміни формацій, що безперечно телеологічне крізь віру в світле комуністичне майбутнє - сприймалось не як теоретична модель, якою можна спекулювати, а як реальність та обов'язковість.
Мова була створена, демонструвала не лише себе в роботі, але зараз також демонструє своєрідну «спадщину», хоча і не витримала перевірки часом. Проте, ми можемо говорити, що творення нової мови, а відтак і свідомості, яка буде це сприймати, яка могла б це сприймати, це не принципове заміщення самої структури, самої структурованості, самої системи інстанцій, але в більшій мірі підміна значень. І результатом - новий тип свідомості - що виникає разом із новим дискурсом і новою мовою.
Так само відбувається із творенням специфічного типу письма в літературі. Для сприйняття текстів Селіна свідомість просто змушена потерпати певні зрушення, хоча б знайти відповідну ритміку в тексті, щоб він взагалі міг бути прочитаним. Театралізація, не лише створення свої аудиторії, але і можливість до її текстових маніпулювань. Тому принципово важливо, чи є той чи інший автор відповіддю на запит епохи та історичного часу, чи епоха створюється крізь текст. Письмо, основа якого слугує цементом для нового типу дискурсивності, це і є, спрощено кажучи, нова мова.
Мова супроводжує не лише особистий пошук та особисте ризикування, але і в цілому є характеристикою культурних трансформацій. Культурні трансформації являють себе в якості зовнішніх чи внутрішніх, з поштовхом ізсередини або ззовні, або в синкретичній формі - з поштовхом ззовні та з залученням інокультурних взірців.
Трансформації в суспільстві можуть бути стилізаціями - коли спершу залучаються зовнішні ознаки, за чим може не відбутися запозичення та глибинне прийняття сутності явища (субкультури, стилю поведінки, суспільних інституцій). Такими стилізацями часто вважаються перехідні суспільства в стані від моностилізму до полістилізму. В такі періоди зазвичай говорять про маніпуляювання декількома ідеологіями.
Ідеологія, як дещо, призване до маніпуляцій та виробництва значень, провокує мову на затвердження у власній, доволі бюрократичній структурі, визначених значень. Враховуючи роль мови у формуванні мислення, встановлення нових мов (значень) супроводжує будь-який глобальний проект - від становлення дискурсу в науці чи художнього мейнстріму до державного режиму.
Передбачається, що творення нової мови викликано одночасною необхідністю в змінах простору як зовнішнього так і внутрішнього. Необхідність викликана неспроможністю мови попередньої, але ще більше неспроможністю попередніх сенсів. Неспроможність мови - така, що є приписаною, а не суттєвою ознакою, оскільки від формальності мови в будь-якому разі не виходить відійти. Система пожирає спробу її розладу, підміняючи її заміною складових, але лишається система - як систематичність мови та стійкість бюрократичного апарату держави.
Виклик бюрократії мови - протест проти її жорсткої структурованості, в ширшому розумінні перетворюється в виклик раціональності взагалі, тоді приспустимо, що всю цю систему викликів можна розуміти як бінарну опозицію «раціональне-нераціональне», де нераціональним є виклик, крик, що прямує в мовчанку, творіння, яке втягує в себе, яке захоплює своїм первинним Ніщо [2]. Це Ніщо знищує творця ізсередини твору, позбавляючи його особистості, «Я», поступитися йому, віддатися, поступитися йому - означає наблизитись до середини, до Ніщо - це ризик зникнути. Чим ближче, тим ризиковіше. Бланшо поєднує потяг до творчості із потягом до смерті, де обидва знищують людину, заставляють її ходити колами навколо однієї проблематики, із кожним колом наближуючись до середини - до власного знищення. Самогубця знищує себе, автор знищує своє «Я», відмовляючись від нього в ім'я творіння. Єдине джерело творіння зумовлює не лише постійне повернення автора до творіння, але і до однієї теми (приклади, коли автор переписує власні твори, шліфує їх, не може вважати їх завершеними). Сила не в тому, щоб писати, а в тому, щоб заради виживання зупинитися.
Виклик як творіння призводить до того ж ефекту - виклик повторюється із твору в твір, сам цей виклик стає основою творіння, тим первинним, внутрішнім фактором, що «водить» всі результати такого творіння по колу, зводячи їх до самого себе - «Ніщо» таких творів і є виклик. Звести виклик до ніщо можна знову за допомогою його неспроможності - яким би він не був успішним, якою би поламаною не була нова мова, все одно це буде така мова значень, яка (нехай і за необхідних умов) може бути зрозумілою, прочитаною. В іншому випадку вона перетворюється на белькотіння і, зрештою, на мовчанку. Отже, або виклик стає новою мовою - по-своєму, по-божевільному, по-інакшому структурованою, прочитаною, або виклик зникає в мовчанці. В першому випадку він маскується як успішний, зводячи наступні спроби на ходіння по колу, в пошуках своєї реалізації. В другому випадку він дорівнює своїй відсутності. Хоча, можливо, тільки так він може бути зреалізованим.
Тож виклики супроводжуються ризиками - зникнути, поступитися самим викликом на користь розуміння. Виклик виявляється як письмо (випадок Селіна) або як руйнація попередніх правил (демонстративні відмови від деяких правил в мові, наприклад від «ъ» в російській мові при встановленні радянського режиму, або пошук найукраїнського типу говоріння та написання в незалежній Україні), але, по суті, він не настілько вже і змінює всю систему, проти якої декларується. Скоріше це демонстрація позиції. Грунтовні зміни часом виявляються незначними викривленнями, проте мають визначний соціально-культурне значення, як позначка-контрапункт, що позначає зміни в тілі суспільства.
Щодо сучасності, то можна сказати, що трансформація потребує не лише запозичення хай найбездоганнішої моделі для змін, але і створення «натуральної» мови значень для висловлювання в нових культурних умовах. Наше суспільство «в процесі», рухається в змінах з затримками, неритуальними паузами, наче затинаючись. І демонструє не мову значень, а «пташиний шум» значень - кількість соціолектів та впливів, які, втім, не можуть не бути за умов глобалізаційних процесів, характеру суспільства та структури мови взагалі.
Список використаних джерел:
1. Р. Барт, Сад, Фурье, Лойола / Пер. с. франц. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2007. - 256 с. - (Серия «Культурная политика»)
2. М. Бланшо, Пространство литературы / Пер. с франц. - М.: Логос, 2002. - 288 с.
3. С. Дубин, Постоянное балансирование между тоской и отвращением.
Самоуничижительная проза Селина и Мишеля Лейриса / Сообщение на международном селининском семинаре «Юродивый во французской литературе» в Москве в мае 1999. [Електронний ресурс], доступно в режимі доступу: http://www.mitin.journal.celine.dubin1/
4. Л.-Ф. Селин, Феерия для другого раза. Феерия для другого раза II (Норманс). Бойня. - Х.: Фолио, 2003. - 606 с.
5. Л.-Ф. Селин, Gnignol's Band, или ПАЯЦЫ 1. - Иностранная литература, 2001, № 9. [Електронний ресурс], доступно в режимі доступу: : http://www.ino.lit.celine.gnignol1/