В дісєр:

Событие, происходя всего однажды, становится частью бытия индивидуума. Событие – род первоначального различения, предшествующий бытию, длительность, в которой бытие становится тем, что оно есть. Хайдеггер. Ингарден: вхождение в бытие, возникновение. Не имеют длительности. Бахтин: прирост бытия, событие бытия человека, место, топос события, ответственность, временность, заданная из будущего (для дисера: творчество как событие, если это прирост бытия). Применим это к культуре.

«В своем историческом развитии физика шла от иерархии «мест» к однородному, абстрактному, лишенному качественной определенности пространству. Но образ негомогенного пространства, в котором отдельные фрагменты обладают различными смыслами, а эти смыслы имеют прямое отношение к человеческим стремлениям и ожиданиям, ценностям и идеалам на всем протяжении истории культуры основывался на «очевидностях», заложенных в основание культурно генерируемых картин мира.

М. Элиаде считает, что такой образ характерен для первичного религиозного опыта (в котором пространство, существующее реально, является священным и противостоит бесформенной протяженности, окружающей это священное пространство), тогда как для профанного опыта характерно восприятие пространства как однородного и ценностно нейтрального[385]. Эту схему, конечно, нельзя применять как универсальное объяснение. Неоднородность, различная ценностная нагруженность пространства, хотя, действительно, исторически связывалась с мифологией и религией, присуща самым различным культурам, в том числе и таким, в которых пространственные воззрения испытывают определяющее воздействие научных знаний, теряют очевидную связь с религиозными переживаниями и идеями. В таких культурах «священность», к которой, по схеме М. Элиаде, в конечном счете сводится любое символическое или ритуальное отношение к пространству[386], становится метафорой, синонимом культурной ценности, ориентиром поведения, символом духовной связи людей»

Спроби розділити на епохальні відрізки – навіщо? Свідомість доби модернізму в загальному вигляді включає в себе дві «фази»: довоєнний та післявоєнний. Формування свідомості модернізму.

Можна говорити про свідомість доби модернізму, як загальне світовідчуття, не світогляд, адже це уже початок розбіжностей.

Установка на універсальність. Мистецтво елітарне і спрямоване на відчайдушні пошуки універсальності. Прикметним і якнайкраще характеризує цю добу архітектурний стиль модерн, що, візіями одних дослідників, є останнім універсальним стильовим спрямуванням європейської культури, візіями інших – демонстрацією розбіжностей та зовсім відмінними стилями, об’єднання яких – більш ніж умовне. І проблемне поле полягає не в тому, чи насправді архітектура різних країн об’єднується в єдиний стиль, а в тому, що є інтенціональна установка на дихотомію єдності і розбіжності, в тому, що існує вже рефлексія різниці. І стосується вона, за великим рахунком, не тільки модерну, але і, наприклад, готичної архітектури. Більше виражає національні (місцеві) специфіки.

Для початку необхідно окреслити кілька загальних позицій / стратегій / підходів до розуміння модерну.

Ästhetische Moderne in Europa: Grundzuge und Problemzusammenhange seit der Romantik / Hrsg.von Silvio Vietta, Dirk Kemper . – Munchen : Fink, 1997 . – 572 с.

Günter Figal. Krise der Aufklärung – Freiheitsphilosophie und Nihilismus als geschichtslogische Voraussetzungen der Moderne // 57-69

Витоки, причини модерну, характеристики. Точка зору Адорно. Естетична концепція Адорно, криза Aufklärung (Просвіта), патологія модерну, патологічні інтерпретації Модерну – Ніцше, Кіркегор, активний нігілізм, в мистецтві Модерн знаходить свою альтернативу, у висловлюванні всіх аспектів проблематизації раціональності, іншої альтернативи немає для Модерну (і його владного раціоналізму) (згідно Адорно, логічний розвиток раціоналізму – фашизм і його злочини), жодного – в колапсі та поводженні з подіями. Плюралізм творить гетерономний дискурс. Адорно розуміє мистецтво модернізму як авангардне, суб’єктний початок більш негативний: «der Begriff der Modern „privativ, von Anbeginn mehr Negation dessen, was nun nicht mehr sein soll, als positive Parole“ [Theodor W. Adorno: Ästhetische Theorie. Hg. v. Gretel Adorno, Rolf Tiedemann. Frankfurt a. M. 1970, S. 38.]» (приватівний, від самого початку більш заперечення того, що зараз вже не вважаються внутрішніми гасло) 65, Günter Figal.

Walter Demel, Der Prozeß der Modernisierung der Gesellschaft: Französische Revolution, Industrialisierung und sozialer Wandel // 71-95

Характеристики. Модернізація суспільства, буржуазне суспільство (середній клас, масова свідомість, масова культура), більше динаміки, корпоративний тип та індивідуалізм, гігієна та медицина, (стратегії тілесності, Фуко, ще ряд дослідників), політики реформ, революції, національність, інженерія (індустріалізація), не можна недооцінювати. Walter Demel

Dirk Kemper, Ästhetische Moderne als Makroepoche // 97-126

Рамки модерну. (модерн – тип світовідчуття) з приводу рамок терміну в чим є цей термін, «макроепоха», Хабермас розуміє як Langzeitzusammenhang, радянський (Затонський?) як метод, цей автор – як естетична макроепоха від 1800 року, між 1750 та 1850 beginnen zu lassen 101, Dirk Kemper.

Ernst Behler, Von der romantischen Kunstkritik zur modernen Hermeneutik // 127-150

Лінія ґенези. Проводить лінію від романтичної критики мистецтв до герменевтики, Ernst Behler.

Ingrid Oesterle, Innovation und Selbstüberbietung: Temporalität der ästhetischen Moderne // 151-195

Характеристики. Мода, апокаліпсис, (апокаліптичні відчуття), відчуття своєї унікальності – особливість епохи (нова поезія, новий час), (скорочення часу та відстані за допомогою технологій), Ingrid Oesterle.

Carsten Zelle, Ästhetik des Häßlichen: Friedrich Schleges Theorie und die Schock- und Ekelstrategien der ästhetischen Modern // 197-233

Характеристики, вияви: (звернення до тілесності, сміття, сексуальності, іншого, смерті, естетика відрази)

Індустрія порнографії, Carsten Zelle.

Євшан

Доба змін: Плач над упадком літератури 449, Євшан, відчуття скінченності – «Листи з Галичини», про галицьку психіку 458, Євшан, «культурний поворот» – заміна редактора 469-470, Євшан.

«Куди ми прийшли?..» 247, Євшан: переживання переломності моменту. Говорить про завдання нової генерації українського покоління – очікування від епохи змін («Боротьба генерацій і українська література // 45-53, Євшан»).

Організована безстильовість – загальне враження критика на культурно-літературний процес («Куди ми прийшли?..») 269, Євшан.

Атмосфера: мистецтво – забавка з конечности (від Ніцше) («Проблеми творчості») 12, Євшан,

Новий світогляд 16, Євшан, несвідомий характер, тенденції,

Модерн як слабкість: «Агатангел Кримський»: «З усіх українських поетів А. Кримський чи не найбільше наближується до типу т. зв. Модерного поета. Розумію тут те звуження сфери діяння творчості, яке знаходимо скрізь у модерних поетів. Сучасна поезія далека від тої старинної поезії, що була могучою зброєю в боротьбі з свободу, мовою, якою писано та виголошувано закони для народу» 194, Євшан, модерна поезія рівнозначна поменшанню ролі поезії, її сил.

«Петро Карманський»: «трагедія виходить в позу» 175, Євшан.

Сучасний стан укр.літ., суспільна роль: «письменники перше всього – визнавці певних суспільних течій, партій, програм, а потім артисти» 241, Євшан (авангард)

Піднесення індивідуальності: «весь чар і глибина творчості пливе з одного, власне, джерела: з пошанування та піднесення індивідуальності, а не з її заперечення. Доктринерства не може тут бути» 241, Євшан

Індивідуальність: «тепер індивідуальність висунулася на перший план, вона стає мірилом творчості своєї, то абсолютної цінністю твору» 22, Євшан. Точка відліку, співмірність.

Між творчістю та життям: «література зависима від вітру і духа життя, і чи схоче вона, чи не схоче, а мусить його відбивати в собі» 247, Євшан.

Вбачає підтвердження теорії мистецтво для мистецтва. Про «метрів» укр.літ. «всі вони, всі дійсні творчі індивідуальности, оскільки виходили від ширших громадських інтересів, оскільки йшли в напрямі підвищення пульсу життя та поставлення його на культурний грунт, - мусіли дійти до меншого або більшого з ним розриву, протесту і закінчити кличем: Pereat mundus, fiat ars (хай гине світ – хай живе мистецтво, лат.). коли ясно сього не сказали цілому громадянству, коли не поставили ніяких тез, - то все ж таки ясно се зазначили своїм становищем, напрямом своєї творчості. Вони менше або більше опинилися на боці, поза життям, - і самотні повершають свою дорогу, своє покликання..» 254-255, Євшан.

Містична потреба модерністської творчості: «та містична потреба модерної творчості, в якій бачить Мережковський потребу сучасної людини взагалі, це, може, найкращій об’яв декадентизму, розбиття та браку сил в новій творчості. Той брак організуючої сили у письменників веде одначе дальші наслідки за собою: ослаблення і заник самостійної творчості й стилю, а відтак еклектизм» 13, Євшан. (культуротворчий аспект: творці мають усвідомлювати, щ вони є творцями культури, ще живий цей підхід, живий подекуди і досі, в ньому в тому числі і було бажання універсальності стилю – А.А.), творчість мусить впливати на життя 14, Євшан.

метафізична потреба мистецтва: «з самої природи речі – нова поезія, нове мистецтво мусить взяти на себе ще одно завдання, мусить перше всього вирівнювати ті прірви поміж життям і думкою, які повторилися в нові часи, мусить задовольняти – що так скажу – метафізичну потребу сучасного розбитого, зневіреного в свої сили чоловіка, виповнити його тугу за Богом, який би став його силою та гармонією» 17, Євшан.

Мистецтво – психологічна реальність, «поміж твором мистецтва і дійсністю витворюється таким чином якась пропасть» 21, Євшан. (але водночас критикує занадто відірваних від життя, безсилих, безідейних в буквальному сенсі, не містять жодної ідеї 54, Євшан – «Поезія безсилля»), цемент, яким намагаються з’єднати безодню мрії (творчість?) та людиною (дійсність?) – чуття 21, Євшан,

«Чим кращій твір, тим менше він має виглядів, щоб бути покликаним до існування» [Hypolite Taine, Studien zur Kritik und Geschichte. – 1898. – S. 209.] 21. «Лишається тоді сам тільки творчий героїзм, само тільки заспокоювання творчого інстинкту, творчість як ціль, сама в собі» 21, Євшан.

Сам трохи феноменолог: у критика не має бути ніякого світогляду 24, Євшан, щоб без упереджень, вихідна точка має бути твір мистецтва, «а на се критикові треба позбутися самого себе, опорожнити себе, щоб зробити місце тим найріжноріднішим враженням. Щоб бути правдивим в малюнку чужої душі, він (критик – А.А.) сам мусить бути нігілістом, нічого свого не мати. Аж коли він поверне з мандрівки, коли довершить свій шлях, може знов бути собою» 24, Євшан, це задля того, щоб переживати те, що переживав творець.

Ковальова, Оксана Юріївна Бінарні колізії модернізму та авангардизму в українській літературі першої половини XX ст. (творчість Лесі Українки, М.Семенка, Б.-І.Антонича) : автореф.дис ... канд.філол.наук: 10.01.01 / Оксана Юріївна Ковальова . – К. : Б.в., 2006 . – 20 с.

Розвідка з понять. Розмежовує поняття модернізм та авангардизм. Модернізм виник в останній чверті ХІХ ст.. як заперечення «традиційного» реалізму. Іноді тлумачиться як синоніми. Модернізм – художній рух, що відмежовувався від декадентства і має авангардизм своїм найрадикальнішим виявом. Або ще так: «пройшовши стадії декадентства й авангардизму, модернізм як естетична система постає з 20-х рр.» [Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. – К., 1998. – с. 433.]. або поняття модернізму містить в собі авангардизм як свій передній фланг, радикальна форма, особлива онтологічна радикальна іпостась модернізму [Гундорова Т. Європейський модернізм чи модернізми? // Слово і час. – 1995. - № 2. – с. 28]. Ковальова.

Модерн – художньо-естетичний експресивний стиль, що сформувався в мистецтві Західної Європи наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст.

«модернізм у культурно-історичному плані знаменує глибинний переворот естетико-художнього мислення і творчості, то авангардизм є проявом цього перевороту в найбільш радикальних і навіть екстремальних формах» [Наливайко Д.].

Категоріальна недосконалість – але вона скрізь, в який термін не ткни, буде та сама категоріальна недосконалість.

Як поступають сучасні українські дослідники. Часом дослідники уникають терміну «авангардизм» та поширюють «модерністичні школи» на імпресіонізм, символізм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм. Соломія Павличко застерігає ставити модерністів та авангардистів в один ряд. Марія Моклиця – підкреслює базові, принципові основи (конструкція – деконструкція). Леся Українка – типова представниця неоромантизму, Семенко – футуризму, Антонич – сюрреалізму – стилів, що вписуються в межі модернізму і авангардизму. Ковальова

Важливе на початок статті, представлення концепції. Спочатку необхідно визначитись – що є мій модернізм (не обов’язково знати, що таке культура, обов’язково знати, чим є культура в моєму підході). До концепції: чому один модернізм із такими різними виявами та характеристиками? В чому цілість? Чому – або індивідуалізація, або тоталізація, чому авангард досліджують в партнерстві тоталітарного мистецтва, чому в протиріччях – сутність? Продовжуємо тези Хабермаса, що модерн – незавершений проект, і в його незавершеності – його сутність. Те саме можна сказати і про протиріччя. Логіка – абсурд.

Індивідуальність. Український модернізм складався в найхарактерніших виявах не стільки на рівні загальностильової течії або «школи», скільки на рівні творчої індивідуальності окремих митців (Тамара Гундорова).

Характеристики появи модернізму. Поява модернізму – криза логоцентризму, реалістичного типу творчості, відчуттям епохи fin de siecle, поширенням філософії життя. Французькі символісти, що спиралися на досвід романтиків, відмова від традиційного мімезису, пропагувати принцип творчої свободи. Елітарність модерністського мистецтва. Авангардизм – відгалузився від модернізму (футуристи розпочинали серед символістів), пропагування «анти-творчості», інфантилізм, соц.заангажованість митця. Марія Моклиця об’єднує за показником: антиреалізм, егоцентризм, містицизм. Ковальова

Укр.модернізм. Сюрреалізм в доробку Антонича – модерністський (і поетів Нью-Йоркської школи). Ковальова

Дослідники про укр.модерністів. Соломія Павличко вважає, що перша модерністська спроба не вдалася. Тамари Гундорова вважає, що в укр.ситуації модернізм прокреслив «іншу вертикаль – з України»: М. Коцюбинський, Леся Українка, Ольга Кобилянська, «молодомузівці», «хатяни». Ковальова

Леся Українка запроваджує термін «модернізм» в українську літературу. Її полеміка із С. Єфремовим «В пошуках нової краси», літ.дискусія між Франком ті М. Вороним. Модернізм: ідеї конструювання космосу, аристократизму душі, в футуризму – пафос деструкції, рефлексії вулиці, але зберігав як основу «філософію життя», вбирає в себе «естетику техніки», кверофутуризм Семенка, техніка «самовитого слова» - пошук самості слова, вітання руйнівних тенденцій як в мистецтві, так і в житті. Соціальний вимір – основна різниця між модерністами та авангардистами. Ковальова

Досвід не-деструктивного сюрреалізму використовував Антонич та його сучасники: Ф. Потушняк, В. Лесич, О. Зуєвський, В. Барка, поети Нью-Йоркської групи (типові модерністи), Емма Андієвська.

Орехова, Людмила Александровна Авторское мифотворчество и русский модернизм (лирическая проза) : Учеб.пособие для студентов филол.спец.ун-тов и пед.ин-тов / Людмила Александровна Орехова . – К. : УМК ВО Украины, 1992 . – 92 с.

Розвідка щодо терміну. Двойная нагрузка на термин: с одной стороны – это эстетическая характеристика, соприкасающаяся с понятием авангардизма (нереалистические направления), с другой стороны – идеологическая оценка, сопряженная с использованием термина (отождеств. С декадансом и трактуется как искусство «дегуманистическое, принципиально отказавшееся от познания обьектичного мира, замкнувшегося в сфере формальных экспериментов») 4-5, Орехова.

Характеристики та категорії модерну. Индивидуалистическое начало, «душно в яме безвременья», застой, упадок, символизм, перспективы культурного развития, синтез в искусстве, мистицизм, тайна прекрасного, культ Я – желание стать целым миром, авторское я мифологизируется – особый тип символиста как личности, судьба Поэта, актерское в поведении в быту, поэтическое самосозидание. Орехова

Роговский, А.М. Хронотопология модернизма: в поисках парадигмы / А.М. Роговский // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна / Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна . – Х. : Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 1964. - N830: Серія: Філософія. Філософські перипетії . – 2008 . – С.45-50 .

Ще один підхід визначити модерн. Эпоха модернизма: «для выяснения границ этого явления целесообразно использовать нейтально-универсальные философские (пространство-время) и психологические категории (установка, комплекс, архетип), которые более адекватно отражают специфику этого феномена» 46, Роговский.

Характеристики модерну, намагання через психоаналіз. Установка модернизма – чувство правоты и самодостаточности субьекта перед прошлым, дистанциированность поколений: чувство вины, эдипов комплекс, негация прошлого (борьба с отцом): свержение кумиров, репрессии большевиков, соцреализм – «призрак отца» - сохраняет с реальностью формальную связь как со вторичным явлением, предметность схематизируется, означивание, превращение в функции. Роговский

Уже традицією є починати з пошуку рамок модерну.

«українська хата» - критики. Євшан

Костюк, Василь, Денисенко Вадим Модерн як поле експерименту: комічне, фрагмент, гіпертекстуальність / Василь Костюк, Вадим Денисенко . – К. : Б.в., 2002 . – 175 с.

Про Хабермасів відкритий модерн. «модерн, його часове та якісне визначення – питання відкрите. Певною мірою ця відкритість є додатковою характеристикою модерну, бо за Ю. Габермасом, «модерн – незавершений проект», суть якого, власне, й полягає в незавершеності; модерном Габермас називає те, що сприяє вираженню актуального, постійно відновлюваного духу сучасності.» 4, Костюк. Модерн Габермас ототожнює з проектом Просвітництва, з ідеєю невпинного прогресу, «перспективою розуму» 4, Костюк.

Макс Вебер: в основу новоєвропейської цивілізації закладено так званий «формально-раціональний принцип», математично-прагматична доцільність якого і є його «мірою» 5, Костюк.

Протиріччя та логіка: «Характерно, що там, де Габермас бачить розпорошення, перемогу індивідуального (перешкоджає гуманізації, проекту Просвітництва – А.А.), навіть анархію, автори «Діалектики Просвіти» (Адорно, Хоркхаймер – А.А.) знаходять риси тотальності. Так важливою ознакою модерності для Хоркхаймера з Адорно стає поява культурної індустрії» 5, Костюк: вищість ефекту, технічної деталі над твором.

Характеристики: Фрагментаризм – відчуття модерну, зіммелівські «випадкові уламки дійсності» [Frisby D. Fragmente der Moderne. – Rheda-Wiedenbruck, 1989. – 311 s, S. 268], що формують тканину модерного світу, який є вічним теперішнім, суперечливою, бо минущою актуальністю – перенесення внутрішнього досвіду на зовнішній світ: людина сама формує свою дійсність. Красауер: «Орнамент натовпу», досліджує «масові символи», що цементують масову свідомість. Беньямін: світ модерну – світ фантазії, ілюзії, що виробляє «товарообмін» та «товарний фетишизм». В. Руднєв вважає модерн відповіддю на позитивістський світогляд: позитивізм прагнув реальність описати , модернізм – змоделювати, п. вважав реальність первинною, м.- сумнів, поняття реальності в м. замінюється на «текст» - «інтертекст» - «гіпертекст». Костюк

Фрагмент і його роль – вираження провалу проекту Просвітництва. Фрагмент – своєрідний допуск у модерн (дослідник ставить фрагмент на чільну позицію) 8, Костюк.

В дісєр: Про відкритість фрагментарної літератури – стр. 8-9, Костюк.

В’єта: іронія, естетика потворного, фргментаризм – вирази модерної деструкції. 10, Костюк.

Характеристики: «Крах романтичної утопії стає очевидним саме в модерні стичних спробах наслідувати ідеал «універсальної поезії». Це призводить до ротації метафор: природні метафори зникають з обігу – панівними стають образи зламу, хвороби, безодні. Життєві долі багатьох митців модерну є конкретним втіленням метафори зламу» 11, Костюк. Катастрофізм. Новий синтез мистецтв через кіно. Монтаж, «право кадру» - втілення погляду, тепер візуально.

«фрагмент і суб’єктивність віддзеркалюють одне одного» 17, Костюк. Беньямін досліджує модерністичний фрагмент.

Фрагментарні форми в укр.модернізмі: «велика частина новелістичної продукції вперше друкувалась тоді у літературно-критичній та політичній періодиці. Так В. Стефаник починав із публікацій у чернівецькі газеті «Праця», М. Яцків – із «Літературно-наукового вісника», Дніпровська Чайка – з альманаху «Нива» тощо» 34-35, Костюк.

Витоки фрагменту: «К. Магріс, досліджуючи прикмети духовної культури айстро-угорських земель, згадує про особливий жанр газетної публікації, поширений у віденській пресі першої чверті нашого століття. Газетярі називали його «фрагментом». Цей черговий фрагмент, черговий різновид, являв собою невеличкий твір на теми дня, синтез художнього та публіцистичного» 35, Костюк.

І. Денисюк називає несприятливі умови, в яких перебувала література – криза епічних жанрів.

Характеристики, стратегії: Неоміфологізм – напрям культури 52, Костюк. Вірніше б сказати – стратегія поводження в культурі. Нечіткість між ілюзією та реальністю.

Укр.модерністи: Стефаник, Григорій Косинка – є з чого вибирати.

О. Ільницький у праці «Модерністична ідеологія і Микола Хвильовий»: існування історичної тяглості модерної ідеології – від Вороного до Хвильового. Дискусія – чи зараховувати Хвильового до модерністів. Хто репрезентує в укр.літ. модернізм?

Моренець. Національні шляхи поетичного модерну.

Методологія: Тодоров («Теорія символу»): марність наших зусиль виробляти «гомогенні і прості для визначення серії» культурологічних явищ.

Компаративіст встановлює в літературі ієрархію 9, Моренець.

Визначення: Монро К. Спірс: модернізм – неможлива тема. (Monroe K. Spears. Dionysus and the City // Modernism in Twentieth-Century Poetry. – New York, 1970. – S. 3)

Характеристики: Або виділяють кілька ключових категорій – спільні риси: безкомпромісний інтелектуалізм, нігілізм, потяг до діонісійського елементу, формалізм, використання міфу як засобу впорядкування мистецтва, наголошення суб’єктивності, «досвід панічної враженості» (Вільям Д. Брезіль), іронія, переконання, що метафора є суттю поезії. (Р. Шеппард, Sheppard R. Problematika Modernismu europejskiego // Odkrywanie Modernismu. Przeklady i komentarze. Pod red. Ze wstepem Ryczarda Nycza. – Krakow: Universitas, 1998.): продукт епохи, яка зазнавала радикальних змін (якісно важливий процес), його висвітлення – звернення водночас у багато сторін. Моренець

Соломія Павличко трактує процесуально і відкрито – стосовно вітчизняного письменства.

Точка відліку: Назва: виступ Е. Вольфа, вжив назву у статті «Модернізм. Про революцію та реформи в літературі» 1886 р., книжка Германа Бара «До критики модернізму» 1890. 16. Виняткова місткість терміну 16. «модерність» - приналежність до сучасного. Моренець

Методологія, підхід: «Ми пропонуємо поглянути на тяглість процесу модернізму як множину само значимих епізодів художньо-естетичної активності людини. В конкретно-особистісному плані кожний із таких епізодів є завершеним, в онтологічно-родовому, себто націокультурному, - незавершеним, таким, історичне буття якого триває не відразу помітними впливами на наступні «епізоди» та й просто духовно-інтелектуальною рецепцією наступних поколінь» 20, Моренець.

Укр.модерністи: Молода муза і наддніпрянські сучасники: М.Вороний, О.Олесь, Г.Чупринка, С.Черкасенко.

Програмна стаття Остапа Луцького «Молода Муза» (газета Діло, 1907, № 249), відповідь Франка, критична реакція С.Єфремова «В поисках новой красоті» 1902, «На мертвой точке» 1904. Модерні стичні тенденції боронила Леся Українка (стаття «Новітні віяння в польській літературі» 1910). Микола Євшан дає неоднозначні характеристики молодомузівцям в журналі «Українська хата» в 1909-1913 рр. жодного монографічного дослідження в той період 29.

Перші: Франко своєю збіркою «Зів’яле листя» (1896) приніс в укр.літ. декадентизм, прищепив як естетико-психологічний комплекс 31. Відкритий лист Вороного в «ЛНВ» 1901 р та альманах «З-над хмар і долин» 1903 р.

Характеристики: Назва «молода» дуже типова для подібних творчих формацій 33, Моренець.

Стратегії «омолодження»: все нове, нова епоха.

Події: Психолінгвістична теорія Птебні.

Авангард: М.Семенко, Гео Шкурупій, О.Влизько, Ед. Стріха, Ол.Слісаренко, ранній М.Бажан 142.

Неокласицизм: Франко, Леся Українка, Юрій Клен, Агатангел Кримський. Аристократизація поетичного дискурсу. 254.

Характеристики: Катастрофізм Антонича. (кум каже - Маланюка), В. Свідзинського – поляк?

Моклиця Модернізм у творчості письменників ХХ ст.

Визначення: Т. Гундорова вважає, що через модернізм укр.літ. відкривалася сучасності. Павличко: недовтілене явище, вважає, що поняттям модернізму не варто щось об’єднувати. Моклиця

«очевидно, треба не порівнювати укр.моденізм з європейським, а шукати ту структуру, в яку укр.модернізм вмотується сам собою» 4, Моклиця.

«світ думає собі, що нація ліпшого й не має, раз її найкраще – таке недолуге» 5, Моклиця.

Окремі напрямки: Експресіонізм з’являється в творчості Винниченка, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Стефаника, другий етап: Хвильовий, Ю.Яновський, М.Йогансен, М.Бажан, В.Підмогильний, М.Куліш, Б.-І.Антонич, Є.Маланюк, О.Ольжич. сюрреалізм: В.Барка, І.Багряний, В.Домонтович, В.Свідзинський, В.Підмогильний.

Характеристика: М. – явище культурного синтезу 4, Моклиця.

Підхід, визначення: Розуміє м. як художній метод. Терміни часом вживаються ширше свого літературознавчого значення – як тип художнього світосприйняття. 10, Моклиця. І відповідний тип особистості. Об’єднує всі напрями в широку течію модернізму. М. – суб’єктивне мистецтво. Характерна риса – неконвенційність художніх засобів. 10, Моклиця.

Її представники: Леся Українка, Петро Карманський, Грицько Чупринка, Дмитро Загул, Михайло Коцюбинський, Павло Тичина. Євген Плужник, Богдан-Ігор Антонич, Володимир Свідзинський, Олег Ольжич, Євген Маланюк.

Мовчан Український модернізм 1920х

Визначення, характеристики, епітети: Неохатянство, червоний ренесанс, розстріляне відродження, антиреалізм, неоромантизм. (подати через культуру 1. Папірного), негативне ставлення до модернізму – декаданс, занепадницький, буржуазний, ніцшеанський. Мовчан

Д. Чижевський (еміграція) пише про добу «модерних по реалістичних течій»: символізм, футуризм, неокласицизм.

В. Дорошенко: на червоно помальована модерна.

Визначення: Соціальний і культурний феномен своєї доби.

Дослідник: Д. Наливайко: виявлення консистенції модернізму, простеження його буття.

Характеристики: «Із відстані часу модернізм 1920-х років загалом бачиться явищем самодостатньо цілісним, сформованим і позначеним химерною (чи необароковою) сукупністю розмаїтих, іноді протилежних, до того ж індивідуально проявлених рис» 9, Мовчан.

Події, характеристики: Втрачене покоління: екзистенцій ні тривоги й психологічні комплекси. Пошуки найоптимальнішого стилю доби. 12, Мовчан.

Атмосфера, обставини: «вже на початку ХХ ст. художня свідомість українського митця постала на порозі докорінних змін, що не могло не позначитися на її подальшому розвитку, - навіть попри експансію марксизму й реанімаційну присутність позитивістських тенденцій у 1920-х роках, вона все ж тяжіла до модернізму» 195, Мовчан.

Модерністські стратегії: Хвильовий шукав «запаху слова» у своїх відчуттях, що допомагало передати терпкий чи «теплий пульс сучасності» 196, Мовчан. Київські неокласики проголошують пріоритет статики й поміркованості, елінський культ краси, добро, істина, гармонія 196, Мовчан.

Ідеалісти 197, Мовчан. Романтика вітаїзму Хвильового 201, Мовчан.

Невротичність художньої свідомості: «які ми всі помордовані життям, які в нас нерви несмовиті, яка істерична психологія» Маланюк у 1924 р.

Михайло Івченко

Характеристика: Урбанізм – раніше вийняток, тепер одна з можливих норм – вплив соціального. Мовчан

До джерел, стратегії:1926 рік видання Багалієм дослідження про Скороводу та відкриття йому у Сковородинівці пам’ятника. Мовчан

Гасло неокласиків – до джерел. Заклик – не просто риторика, але й активна модерністська практика.

Початок дослідження козацького бароко. (дві доби синхронного існування течії мистецтва і культури із західноєвропейським).

Я тут багато перерахую, але ще більше не вміститься – тож, перепрошуйте, спеціалісти.

Методологія: Лотман – вибухові процеси. Модерністська художня свідомість – вислів звичайний, усюдимісний, натомість – свідомість доби модерну.

Театр. Лесь Курбас.

Тенденції – не бінарність, а складніше.

Уго Перси Модерн и слово.

Характеристики: Новое, концепт нового. Жилье как панцырь, футляр – чувство конца ХІХ в. беньямин.

Характиристики, атмосфера: Модерн – бунт против цивилизации – 13, Уго Перси. А стал частью декаданса.. модерн как преодоление эклектики. Чрезмерная эстет.утнченность приводит к погоне за деталями, космос уменьшается, чрезм.утонч. приводит к усталости духа. Принцип, позволяющий связать новое с долговечным – черед традицию. 20, Уго Перси. Беньямин утверждает, что не было ни одной эпохи, которая бы не чувствовала себя в широком смысле слова «модернистской» и не полагала, что находится на самом краю пропасти. 21, Уго Перси. «модерн можно рассматривать как последнюю отчаянную попытку спасти мир, лежащий в руинах, «вчерашний» мир, как его назвал Стефан Цвейг» (питання ретроспективи – А.А.) 22, Уго Перси. Сновиденческий аспект жизни той эпохи 33, Уго Перси. Понятие жизни в основании всего искусства и всей эпохи. 40, Уго Перси.

Танец: изменения балета, танцев парных – фокстрот, латиноамериканские танцы, танго. – в широкое изменение телесноти.

Конструктивізм. Важлива подія – поява конструктивізму, самої ідеї про конструювання, разом із механістичними ідеями – щодо психоаналізу, наприклад.

Знов послатися на мій улюблений насичений опис Кліфорда Гірца.

Моклиця М.

Антонич «Криза сучасної літератури»: «славні три слова, що їх вписав на своєму прапорі футуризм (у слов’янських краях можна би їх називати три М), а саме: місто, маси, машина, було висловом крайнього змагання до актуальності» (Сучасність. – 1992. - № 9. –с. 72) 102.