Савчук М Українські еліти Коломиї (1848 1939) 2017

КОЛОМИЙСЬКА БІБЛІОТЕКА ВИПУСК 26

Микола САВЧУК

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ (1848-1939)

Греко-католицька церква Святого Михайла, збудована 1855 р. Листівка, поч. 1900-х.

Друга цісарсько-королівська гімназія в Коломиї. (Українське крило будівлі). Листівка, поч. 1900-х рр.

КОЛОМИЙСЬКА БІБЛІОТЕКА

ВИПУСК 26

МИКОЛА САВЧУК

До 150-річчя товариства «Просвіта»

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ (1848-1939)

Т^давмичо-поліграфічне товариство «ВІК»

Коломия 2017

ББК 63.3(4Укр)

С 13

Визначення ієрархії духовних і матеріальних цінностей, імен, подій - важлива складова краєзнавства й історії. У цьому виданні відомий дослідник локальної минувшини Микола Савчук частково впорядковує цю і ему на прикладі Коломиї. Автор нагадує уславлені імена, відкриває нові постаті провідників українського житія рідного міста, починаючи від Весни народів (1848 р.) і закінчуючи трагічним 1939 роком. Попередньо матеріал у скороченому вигляді публікувала у 14 числах газета «Дзеркало Коломиї».

Книжка «Українські сліпі Коломиї» зацікавить коломийців, учнів, студентів, краєзнавців, науковців, які досліджують національну еліту.

Засновник серії «Коломийська бібліотека» Валерій Ковтун

Рекомендовано до друку Коломийським міськрайонним товариством «ГІросвіта» їм. Т. Шевченка (голова — Василь Ілаголіок)

Спонсори видання:

Дмитро ГЛАДУНЯК (м. Коломия)

Коломийське міськрайонне товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка (голова — Василь ГЛАГОЛЮК) Валерій КОВТУН (м. Коломия).

На обкладинці використано листівку з Українським Народним домом, поч. 1900-х рр.

ISBN 966-550-034-1

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

ЩО Ж ТАКЕ ЕЛІТА?

Нагадаємо, що слово «еліта» у перекладі з французької означає «вибрані, найкращі». Інакше це ще тлумачиться як «панівна верства суспільства». А якщо наблизити цей термін до українських історичних реалій, то під елітами розуміємо «провідну верству нації». Тобто, до еліти зараховують людей, які відзначаються не лише високим суспільним становищем, але й почуттям відповідальності перед суспільством за його сьогодення й майбутнє. Очевидно, цс пайоевічепіші, найдієвіші, найуспішніші люди, які, опираючись на загальнолюдські цінності, підтримують своє, рідне, пропонують нові ідеї, шляхи розвитку нації, держави, суспільства.

Вітчизняні науковці за Незалежності почали вивчати тему української еліти, писати статті, ба навіть видали кілька книжок, які варто прочитат и (Белебеха І. Українська еліта. - Харків: Березіль, 1999: однойменна аудіокпига: Однороженко О. Українська руська еліта доби середньовіччя і раннього модерну (без місця і року видання).

Добре визначення еліти дав у своєму інтерв'ю (2017 р.) визначний український науковець та державний діяч, академік Ігор Юхновський: «...елітою держави є талановиті люди. Талановита людина ніколи не відмовиться від справи, яку робить, і вона буде відчувати внутрішню гідність. А внутрішня гідність потрібна для того, щоб людина спокійно себе перед іншими людьми почувала, щоби вона могла спокійно їм говорити правду, різку правду, і не боялась за себе. От таких, особливих людей, треба берегти. Таких людей треба леліяти, про них треба писати. І країна має бути горда з того, що вона має талановитих учених, художників, артистів, майстрів і т. д. Знаєте, різниця між талантом і успішною людиною полягає в тому, що таланту ніби й недуже потрібні гроші...».

Можна підтвердити думку Ігоря ІОхновського на основі досліджень про українську еліту Коломиї XIX - першої чверті XX

Микола Савчук

cio.iiгь. Люди, про яких ітиметься в цій книжці, справді мали по кілька талані ів. Адвокат, судові службовці, підприємці чи педагоги, крім основного фаху, вміли гарно співати, деякі доволі добре грали на музичних інструментах, зналися на дрібних ремеслах, займалися садівництвом, квітникарством. Були талановиті в усьому.

sje

Розрізняють політичну, адміністративну, економічну, військову, духовну, технічну, бізнесову та інші еліти. Тобто, кожне середовище творить свою еліту. Так само можна поділити еліти на загальнодержавну, крайову, місцеву. У цьому виданні мова йде про еліту місцеву, коломийську.

Українська еліта (еліти) - цс трагічне питання, яке тісно пов'язане з нашою важкою історією. Понад 600 років Україна перебувала в неволі. Кожен окупант волів бачити в українцях слухняних рабів, а не освічених, економічно сильних, культурних людей. Найперше вороги бралися за провідну верству українців і для цього вдавалися до різних способів: одних перетягали з українства в чужинство (пропонували посади, заохочували женитися з чужинками), інших змушували втікати з рідного краю, позбавляли засобів до існування або ж просто знищували. В таких умовах не могло ви творитися потужної української еліти, а тому на підневільних українських землях вона або жевріла, або її просто не існувало. Аж коли Галичина 1772 р. потрапила до складу Австрійської імперії- почала рік за роком формуватися національна еліта. Це стало можливим завдяки більш-менш справедливій цісарській австрійській владі. Оскільки Коломия під ту пору була відомим адміністративно-територіальним центром, європейським містом, то й тут при кінці 1840-х витворилася рідна, русинська (українська), еліта. Вона проіснувала у різних своїх фазах до 1939 року. Про це й книжка, яку ви тримаєте в руках.

Варто також наголосити, що українська еліта організовувала і вела громадську та національну справу безоплатно, задарма. А оскільки це діялося в часи нашої неволі, то чільні представим-

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

ки української громади наражали себе і свої родини па неприємності й небезпеки, які їм готувала окупаційна влада.

Провідним українським діячам-чоловікам допомагали їхні жінки, які теж належали до різних громадських організацій і товариств. Спільно вони намагалися виховати в патріотичному й християнському дусі своїх Дітей. З цієї метою подавали особистий приклад, привчали дітей до працелюбності, сумлінності, порядку, посилали їх до гімназій і високих шкіл, цікавилися українською літературою і театром, передплачували українські газети і журнали, сім'ями й родинами ходили до церкви, святкували християнські й національні свята.

Що ми знаємо з далекого минулого нашого міста? Поодинокі скупі факти і то в інтерпретації чужинців...

Тепер можемо лише здогадуватися, то у докняжу та в княжу добу Коломию заселяли представники корінного населения. Скільки їх тут мешкало? Хто був їхньою елітою? Ці питання наразі залишаються без відповіді. Знаємо лише, шо 1398 р. в місті існували ніби дві окремі влади: одна користувалася магдебурзьким правом і керувала польською та німецькою громадою, а друга складалася з корінних русинів (українців), і на її чолі стояв війт Воронько (Воронко). Отже, це був перший відомий нам представник місцевої корінної елі ти.

Магдебурзьке право, яке надав Коломиї польський король Ягайло у 1395 р. чи й раніше, безперечно піднесло економічний рівень міста, однак стало черговою неволею корінних ко-ломийців. Унаслідок такої новації коломийці-русини опинилися на закутках рідного полісу, були позбавлені прав, особливо урядувати. Проте ситуація періодично змінювалася. Відомий український історик Іван Крип'якевич писав, що в 1565 р. на 281 коломийське прізвище було лише 10 польських. Тобто, українське населення переважало очевидно. Але з роками ситуація знову набувала інакшого вигляду.

Татарські й волоські набіги на Коломию й Покуття, польсько-молдовські війни спустошували міста й села, винищували

Микола Савчук

корінне населення і тоді з'являлося нове, яке звідкись приходило і знову починало коломийську історію. Так тривало століттями...

Історія залишила нам скупі свідчення про передових представників українського середовища Коломиї. Так 1424 р. поміж студентів Ягайлонського університету в Кракові згадується прізвище Івана Григоровича з Коломиї, у 1574 р. в історичних джерелах іде мова про місіянина Івана Шпака, який заборгував гроші за книжки першодрукареві Іванові Федоровичу у Львові. У 1613 р. легендарний містяпин Ференц Горбані (очевидно, Федь Горбань) привів до Коломиї козаків, які встановили тут накоротко руську (українську) владу.

У 1830-і коломийськими окружними старостами були місцеві русини (українці) Мадурович і Мартинович. Саме за їхнього керівництва в нашому місті збудовано 1835 р. окружну лікарню (шпиталь) та школу нормальну (очевидно, це Окружна головна школа).

Можливо, з часом хтось з дослідників Коломиї натрапить на якісь нові, не відомі вам, факти з нашої доцісарської історії та розширить знання про провідну верству русинів (українців) тих часів.

Літ.: Brykowski R. Kołomyja. Jej dzieje, zabytki. - Warszawa, 1998. -166 s.; Савчук M. Колумб з Коломиї, або Розповідь про те, як 400 років тому коломиєць Іван Богдан першим з України відкрив Америку. - Коломия: Вік, 2008. -64 с.; М. Топографія історична. Коломия. Перший історичний нарис про Коломию. - Коломия: Вік, 2011.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

1848 - 1851 РОКИ

Почнемо дослідження з т. зв. Весни народів, з року 1848-го. До слова, у 1849 р. в Коломиї, за одним з довідників, жило 2510 осіб.

Міську українську інтелігенцію того часу, а заодно й міську аристократію, становили священики, вчителі, дрібні службовці, яких можна було порахувати на пальцях рук. Зрозуміло, що всі вони мали належну освіту, чим відрізнялися від неосвіченого загалу. Особливо вчителі Окружної головної школи в Коломиї, яка діяла тут від 1811 р. Так у 1818 р. в ній працювало шість учителів, згодом їхня кількість зросла. Саме вони становили найосвіченішу й найпоступовішу частину української людності Коломиї. 1 коли 1848 р. у Австрійській імперії скасували кріпосне право та запровадили різні демократичні зміни, український рух у Коломиї започаткували саме вчителі Окружної головної школи на чолі з її директором Миколою Верещинським.

У ті вікопомні дні 1848 р. активні коломийці створили Коломийську окружну руську раду, до якої входили К. Блонський, Г. Боднар, С. Лесюк, о. 1. Озаркевич, о. Й. Кобринський та інші. Такі окружні ради русини (українці) організували по всій Галичині на чолі з Головною Руською радою у Львові. Коломийська відзначалася найвищою активністю. Подамо короткі біографічні довідки тогочасної еліти.

Отець Кирило Блонський (1802 - 1852) народився в с. Уто-ропах на Івано-Франківщині. Навчався у Відні, був депутатом Австрійського парламенту у 1848 р. Служив священиком у селах Гуцульщини. Очевидно, в період Весни народів був паро-хом у селах Пістині чи Шешорах, тепер Косівського р-ну Івано-Франківської обл., брав активну участь у громадсько-політичному житті Коломиї й округи. Записав багато фольклору для львівських фольклористів, які потім помістили ці записи у своїх виданнях, збирав матеріали до словника народної української

8 Микола Савчук

мови. Підтримував зв'язки з провідними діячами Галичини і слов'янського світу.

Під час Весни народів о. Григорій Боднар (1815 - 1885) був священиком у с. Жукотині, тепер Коломийського р-ну. До того він закінчив Львівську духовну семінарію. Мав талант поета, співака, був учасником Собору руських учених у Львові (1848) та належав до Коломийської окружної руської ради (1848 -1850). Один з засновників театрального життя та чи тальні в Коломиї 1848 р. Згодом перейшов до москвофільського табору.

Другим осередком національного пробудження була вищезгадана Коломийська окружна головна школа на чолі з Миколою Верещинським. Він народився всвященичій сім'ї 1793 р. у м. Ходорові на Львівщині. Мав дві вищі освіти, які здобув у Львові й Відні, знав чужі мови, вчителював у Сучаві на Буковині, а упродовж 1824 - 1856 рр. очолював Коломийську окружну головну школу. Відомий культурний діяч Яків Головацький листувався з ним і вважав його своїм учителем.

Микола Верещинський переписав для відомого галицького історика Дениса Зубрицького у коломийському магістраті 10 аркушів текстів, які стосувалися коломийських справ до 1506 р. Він дав 400 флоринів на видання першої української книжки в Галичині «Русалки Дністрової». 1 коли 1848 р. в Австрійській державі проголосили нові зміни - коломийці висунули на першу ролю «найдостойиішого руського мужа Николу Верещинсько-го». Його 55-річний вік був саме для жвавої громадської роботи, він мав належну освіту й досвід. Тому Миколу Верещинського обрали головою Окружної Руської Ради в Коломиї - свого роду українського органу самоврядування, що постав тут по кількох століттях неволі.

У 1848 р. під проводом директора Верещинського в Коломиї й околицях закипіла національна робота. Це найперше налякало місцевих польських шовіністів, які не йняли віри, що «хлопи» і «попи» здатні до зорганізованого громадського життя та ще й до політики. їхній часопис «Дзєннік Народови» з острахом повідомляв, що 8 червня 1848 р. у коломийській церкві зібрався здвиг українців, для яких відправляли службу Божу руські

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

(українські) священики, а відтак з палким словом до них звернувся Микола Версщипський.

У ті пам'ятні дні завдяки Верещинському і його однодумцям аматорський драмгурток дав кілька вистав українською народною мовою і цим самим започаткував театральне життя в Галичині. Тут створюється перша українська читальня і бібліотека, тут формується перший в Галичині український батальйон під синьо-жовтим прапором і придумуються українські військові команди, а містом крокують зі смолоскипами українські маси. До будинку, в якому мешкав авторитетний директор, сходилися посланці з покутських і гуцульських сіл, аби підписати петицію до влади щодо поділу Галичини на польську й українську. Він очолював міську комісію для збирання коштів на будівництво Народного дому у Львові, був поборником запровадження на факультеті богослов'я у Львівському університеті української мови. Звісно, з таким верховодою місцеві русини (українці) могли зайти далеко. І це розуміла австрійська окупаційна влада, і цього боялися місцеві польські шовіністи. Тож не дивно, що, коли па поч. 1850-х настала реакція після Весни народів, недруги українців у Коломиї доклали всіх зусиль, аби позбавити Миколу Версщипського не лише посади, але й місця проживання. Тож у 1856 р. йому довелося покинути милу серцю Коломию і перебратися до Чернівців, незважаючи на те, що сам цісар у 1850 р. нагородив його Золотим Хрестом з короною за заслуги.

Майже ровесником Миколи Верещинського був тогочасний настоятель коломийської церкви о. Іван Озаркевич (1795 - 1854). Це була незвичайна людина, яка писала вірші, статті, перекладала з німецької, а також переробляла відомі українські п'єси. Греко-католицький священик Озаркевич, який служив у коломийській церкві впродовж 1837 - 1853 рр., доповнював енергійного директора Верещинського. Його заслуга перед Коломиєю полягає у створенні драматичного гуртка, який уперше в Галичині у травні 1848 р. подарував українському глядачеві вистави його рідною мовою. Сталося небувале диво! Воно здвигнуло всім корінним людом і знову ж нажахало поляків. Тогочасний літератор Григорій Боднар у листі до Якова Головацького писав

Микола Савчук

про те, то поляки підкупили одного з акторів коломийського українського драмгуртка і і ой «захворів» та зірвав виставу.

Театральне коломийське життя через львівський часопис «Зоря Галицка» стало відомим у всьому краю. Воно надихнуло інші міста на створення драмгуртків. А в самій Коломиї упродовж 1848 - 1850-го рр. періодично відбувалися вистави і їхні прем'єри. Найбільша заслуга в цьому належала згаданому вище о. Іванові Озарксвичу. А самою аматорською труною завідував відставний військовик Алоїз Ляйтпер, здається, чех за національністю. Він не лише згуртував коломийське театральне середовище, але й мріяв створити пересувний Галицький театр і вдався з цим клопотанням до Головної Руської Ради у Львові.

Чільним представником тогочасної української еліти Коломиї був перший у нову добу бурмистер (міський голова), українець Сильвестр Дрималик (1807 - 1854). Про нього наразі майже нічого невідомі), за винятком того, шо 1849 р. він у складі галичап-українців їздив на зустріч з цісарем Фердинандом 1 до чеського м. Оломоуца та підписав там петицію про поділ Галичини на українську й польську, а також дякував цісареві за скасування панщини. Щоправда, Фердинанд І, званий у народі Добрим, уже тоді не правив імперією і такого важливого поділу не відбулося.

У складі тієї делегації був ще один представник місцевої української еліти, тодішній депутат (посол) до Австрійського парламенту від Коломийщипи, селянин Стефан Лссюк, про якого, на жаль, не маємо більшої інформації.

Дієвою людиною тієї нори був коломийський службовець, судовий ад'юнкт Михайло Качковський. Іван Франко припускав, що цей чоловік жив у Коломиї, хоч авторитетний український театрознавець Ростислав Пилипчук таке твердження клав під сумнів.

Громадський діяч і меценат Михайло Качковський народився 1802 р. у с. Дубно, тепер Польща. Закінчив правничий факультет Львівського університету. Очевидно, після того працював коротко у Коломиї, а відтак у м. Самборі на Львівщині. Згодом був радником Вищого крайового суду у Львові. Своїми

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 11

коштами допомагав обидвом галицьким політичним таборам -староруському й народовецькому, зокрема осередку, який створив у 1860-і в Коломиї Іван Наумович. Заснував у Львові журнал «Слово» (1861-1887), залишив товариству «Народний дім» у Львові фундацію (понад 60 тисяч гульденів) на нагороди за твори місцевою (українською) мовою, фінансово сприяв академічній молоді. За це староруська партія назвала його прізвищем просвітнє Общество им. Качковського, хоч М. Качковський ніколи не був москвофілом. Помер у м. Кронштадті, під час подорожі Росією.

Першим відомим українським церковним професійним співаком у Коломиї був Матвій Залуцький. Він служив дяком у гре-ко-католицькій церкві Святого Михайла. Працював цензором та повітовим репрезентантом рустикального банку. Член першої української громадської організації в Коломиї - Братства церковного Святого архістратига Михаїла та перший учитель церковного співу в коломийській бурсі (1860-і рр.). Грав у першому коломийському аматорському теат рі, зокрема у комедії «Сват ання, або Жених ііавіжеііий».

Поміж дієвих українців періоду 1848 - 1851 рр. були також Микола Синєвідський (Синєвідський), який організував у Коломиї першу читальню в Галичині. Не знаємо достеменно, хто була за фахом ця людина, хоч подекуди в історико-краєзиавчих статтях його називають священиком.

Очевидно, до цього грона належали і вчителі Коломийської окружної школи Микола Кобринський (батько відомого громадського діяча о. Иосафата Кобринського), М. Дверницький і Теодор Микитинський. Можна припустити, що в ті часи деякі особи мали подвійні прізвища, тобто прізвище і прізвисько, які вживали в усному мовленні, а іноді й на письмі, в пресі. Можливо, прізвище Синєвідський вказує на те, що ця особа була з бойківського села Синєвидсько (тепер села Верхнє Синьовидне і Нижнє Синьовидне Сколівського району Львівської області), а вчитель Микитинський, на думку декого, насправді мав прізвище Рибак і походив з с. Микитинців, тепер Косівського району Івано-Франківської області.

12_______________________________________________Микола Савчук

До коломийського середовища пристали й сільські інтелігенти Коломийщини: згаданий вище о. Григорій Боднар з с. Жуко-тина, о. Маркел Кульчицький - парох у с. Корничі, о. Василь Іль-пицький - парох у с. Воскресіннях, о. Иосафат Кобринський - на-рох у с. Москалівні біля Косова га посол-селянин Стефан Лесюк.

Тогочасні події захоплювали й учнів-україннів Коломийської окружної головної школи, де директором працював авторитетний Микола Версщипський. Очевидно, поміж них був і майбутній священик та письменник Василь Залозецький-Сас (1833 - 1915).

Отож назвемо ще раз українську коломийську еліту 1848 -1851 рр.: Микола Верещинський, Сильвестр Дрималик, о. Іван Озаркевич, Микола Синєвідський, Матвій Залуцький, Михайло Качковський, Микола Кобринський, Теодор Микитинський (Рибак), М. Дверницький, а також священики з навколишніх сіл. їх було небагато, але вони вказали подальшим національним місцевим провідникам шлях, яким треба рухатися.

Ми не знаємо, який був матеріальний стан цих людей, але можемо припустити, що раз вони були державними службовцями, то порівняно до інших коломийських українців - фінансово стоялися ліпше. Для суспільного добра вони працювали не за плату. А згодом за цю благородну справу зазнали кривди, наразили себе і свої родини на неприємності...

Шкода, що в історичному вогні не вціліли їхні фотографії, за винятком о. Івана Озаркевича та Михайла Качковського.

Найважливішою подією української громади 1850-х років була побудова й освячення нової церкви на честь Святого Михайла (Михаїла), яку в джерелах називають і собором, і церквою, і яка свого часу була одним з найбільших греко-католицьких храмів на Галичині. Сталося це 1855 р., хоча внутрішнє декорування, розпис цієї коломийської святині тривав ще понад 10 років. Відтоді, аж до відкриття гімназії й друкарні, навколо церкви Святого Михайла велося все громадське життя міської української громади.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Події 1848 - 1850 рр. нагадуюгь нам 1989 - 1991 рр., коли панувало велике національне піднесення. Однак 1851 р. Голову на Руська Рада у Львові, а за нею і всі окружні, припинили свою діяльність. Настала 10-річна вимушена пауза в громадсько-політичному житгі галичан-українців. Микола Верещинський внаслідок польських інтриг покинув Коломию, о. Іван Озарке-вич покинув цей світ, з Коломиї роз'їхалися й інші провісники Весни народів, залишився лише дяк Матвій Залуцький. Настала пора розчарування, застою і осмислення... Проте коломийці не забули свою першу еліту: на честь Івана Озаркевича і Миколи Верещинського в добу Незалежності названо коломийські вулиці, а ім'я о. Івана Озаркевича носить Коломийський обласний драматичний театр, на фасаді якого йому встановлено нам'якну таблицю. Виношується ідея меморіальної таблиці Миколи Верещинського. Довідки про цих славних людей вміщено в різних коломийських виданнях, в т. ч. й Енциклопедії Коломийщипи.

Літ.: Зоря Галицка [Львів]. - 1848. - 4. 32. - С. 134; Свистун Ф. В память 60-летней годовщины вступления на престоль императора Франц Йосифа І. - Львів, 1908. - С. 10-12; Крип'якевич І. З історії Гуцульщини. - Львів, 1929. - С. 11; Кривоносюк П. Організатор і просвітитель // Наша культура. Додаток до «Нашого слова» [Варшава, Польща]. -1972.- №11; Васильчук М. Письменство на Коломийщині. Друга половина 16 століття - 1939 рік.

- Коломия: Народний дім, 1993; Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 1, літера А. - Коломия: Вік, 1996. - 36 с.; Зшиток 2, літера Б. - Коломия: Вік, 1998. - 120 с.; Зшиток 3, літера В. - Коломия: Вік, 2000 - 246 с.; - Зшиток 4, літери Г, Ґ. / За ред. М. Васильчука, М. Савчука. - Коломия: Вік, 2006.

- 228 с.; Зшиток 5, літера Д. - Коломия: Вік, 2007. - 148 с.; - Зшиток 6, літери Е - Й. - Коломия: Вік, 2014. - 200 с.; Зшиток 12, літера 4. / за ред. М. Савчука. - Коломия: Вік, 2001. - 64 с.; Зшиток 13, літера Ш. - Коломия: Вік, 2003. - 110 с. - Зшиток 14, літери Щ-Ю-Я. - Коломия: Вік, 2002. - 64 с.; Пилипчук Р. Український аматорський театр у Коломиї (1848 - 1850) // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія. - Львів, 2001. - С. 238-253; Васильчук М. Світочі галицького відродження. - Коломия: Вік, 2009.

- 64 с.; М. Топографія історична. Коломия. Перший історичний нарис про Коломию. - Коломия: Вік, 2011; Кирчів Р. Маркіянове сузір'я. - Львів: Львівська Політехніка, 2012. - 96 с.

Микола Савчук

1860-і - 1870-і РОКИ

1860-і рр. були для Коломиї знаковими. Саме в те десятиріччя розпочався бурхливий розвиток усіх царин міського життя.

Так 1861 р. відкрито Коломийську гімназію, 1862 р. зав'язано Руське (українське) літературне товариство, у 1864 р. засновано першу українську друкарню і видавництво, створено першу українську громадську організацію - церковне братство Св. Архістратига Михайла, у 1865 р. започатковано періодичні видання (перша газета - «Голосъ Народный»), яка впродовж 1865 - 1866 рр. публікувала перший історичний нарис про наше місто; у 1866 р. через Коломию пролягла перша в Галичині залізниця, запрацювала «Фабрика машин Любіна Біскупського»; вже існували поштовий зв'язок, садівнича школа та музична школа з оркестром. Згодом виникає багато громадських організацій, а 1875 р. - Гончарна школа. У 1871 р. гімназія отримала статус державної вищої, а 1875 р. вона перейшла до нового приміщення (тепер тут перша школа). У 1864 р. Теодор Білоус, о. Марке-лій Кульчинький і о. Михайло Левицький заснували чи перереєстрували в Коломиї «Літературне руське общество», яке мало печатку з променистою зорею і написом з назвою товариства. У 1878 р. створено товариство руської читальні, яке нараховувало 33 особи. У 1870-і в місті заклали парк, виростали нові будівлі. Гімназією і Гончарною школою опікувалася держава, вона допомагала фінансами при спорудженні церкви Св. Михайла. Тут нам, українцям, не можна забути коломийського голову того періоду, Матвія Курцвайля, очевидно австрійця, який сприяв міс-тйнам-українцям у різних ініціативах і якого нам годилося б в якийсь спосіб ушанувати.

Щодо коломийської людності, то в джерелах надибуємо суперечності. Так австрійське довідкове видання «Handbuch» за 1858 р. подає, що в Коломиї мешкало 16315 осіб: 4534 греко-католиків, 8224 іудеїв, 3400 римо-католиків, 157 акатоликів (очевидно, вірмен-католиків). За церковними довідниками-ше-

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

матизмами, 1856 р. в Коломиї мешкало 2812 осіб. 1857 р. - 2812 осіб, 1861 р. - 2584 осіб, 1868 р. - 3437 осіб. А, наприклад, хронікар Ступницький пише, що 1869 р. Коломия мала 460 домів і 8000 містиш Не зрозуміло, чи інсматизми подавали тільки коло-мийців-греко-католиків, чи загальну цифру.

Які ж були успіхи коломийської української еліти того періоду? У 1867 р. коломийські русини заснували товарисгво-ка-сино «Руська бесіда» - культурний центр; впродовж 1865 - 1880 рр. у Коломиї виходило 7 українських журналів і газет різної тематики, доволі високого, як на той час, рівня; упродовж 1864 -1880 рр. побачило світ понад 160 книжок і брошур на різну тему (релігійні, історичні, фольклорні, драматичні, популярні, наукові; перекладна література); вирувало театральне життя, яке творили і коломийці, і гастрольні трупи, відбувалися різноманітні літературно-мистецькі та розважальні вечори (вечерниці).

У 1880 р. створено заново «Руське літературно-драматичне общество», яке в перший рік свого існування подарувало глядачам 11 вистав і вечорів. Існувало кілька інших товариств, які, зокрема, утримували бурси - гуртожитки для бідніших учпів-українців.

Якщо на культурно-мистецький поступ місцевих русинів-українців чужі середовища ще дивилися крізь пальці, то політичний ріст українців їх лякав і лютив. Тому коломийські українці не могли дати з-поміж себе депутата до австрійського парламенту і спромоглися лише на депутата Галицького сейму. Ним упродовж 1861 - 1866, 1871 - 1876 рр. був директор гімназії, педагог і письменник Теодор Білоус. Відтоді більш ніж 20 років коломийські українці не могли забезпечити мандат своєму кандидатові. Перемагали гебреї, поляки і спольщепі вірмени. Основна причина полягала в тому, що у той період чисельність коломийських українців була менша за єврейських і польських коломийці в.

Безперечно, українським осередком залишалася місцева греко-католицька церква та священича інтелігенція. У 1860-і - 1870-і рр. настоятелями церкви Св. Михайла були о. Лука Данкевич, о. Василь Залозецький, о. Іван де Коблянський, сот-

Микола Савчук

рудиками служили о. Михайло Лсвицький, о. Лев Лаврсцький, о. Іван Зарсвич, о. Микола Лепкий, о. Микола Волошипський, о. Ілярій Шушковський, о. Антін Волошипський. Катехитами в гімназії працювали о. Іван Лопушапський, о. Михайло Левиць-кий, о. Юліан Войнарович, о. Тома Березовський, о. Микола Лепкий.

Поміж службовців нам відома особа пенсійного фінансового комісара Познанського, який надавав власне помешкання для товариства-касино «Руська бесіда».

Найбільшою постаттю того періоду був, безперечно, о. Лука Данкевич (1791 - 1867). Він народився на Львівщині і тривалий час служив на парафіях Бойківщини, був блискучим проповідником і оратором. Під час т. зв. Весни народів очолював Стрийську окружну руську раду. У 1855 р. перебрався до Коломиї, де очолив міську парафію. Був одним з засновників Руського (Українського) літературного товариства в Коломиї (1864), одним з фундаторів бурси для бідних учнів, доклав зусиль до спорудження в Коломиї церкви Св. Михайла. Знаний як один з перших українських байкарів, писав та публікував вірші й інші твори в галицькій періодиці, згодом його оцінив 1. Франко. Автор колись надзвичайно популярних віршів «Гуцули в Парижі 1814 року» та «Коломия» (1860-і). Треба наголосити, що до Першої світової війни в Коломиї не було таких яскравих свяще-ничих імен, як о. Лука Данкевич. Хіба що о. Тсодозій Курп'як. Похорон о. Луки Данкевича (1867) став однією з най велелюдніших міських подій того часу.

Другою церковною постаттю того часу вважається довголітній декан коломийський о. Іван Коблянський (1818- 1901). Ролом з с. Дебеславців, тепер Коломийського району Івано-Франківської області, але не з корінних. Висвячений 1846 р., довголітній настоятель церкви Св. Михайла (1869 - 1901). Ця духовна особа користувалася авторитетом парафіян і громади. Отець Іван був па прийомі у цісаря Франца Иосифа І. Свій маєток записав на Братство Св. Архістратига Михаїла в Коломиї.

Новим осередком українського громадсько-політичного й культурно-освітнього середовища стала відкри та 1861 р. Коло

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

мийська гімназія. Треба наголосити, що більшість провідників тодішнього коломийського міського життя походила з Львівщини, яка здавен тримала марку столичного краю. Так 1861 р. в Коломиї опинився видатний галицький громадсько-політичний і культурно-освітній діяч Теодор (Федір) Білоус (1827 - 1892). Уродженець Львівщини, тин навчався у Львівському університеті, вчителював у Львові й Тернополі, а 1861 р. його призначають першим директором Коломийської гімназії. На цій посаді він пропрацював упродовж 1861 - 1868 рр., залишивши по собі славу блискучого педагога, доброї людини, справжнього патріота. Стояв горою за місцевих учнів, заснував бурсу для бідних гімназистів з сіл та позичкові фонди для бідних українських селян і містян, учнів і вчителів, придбав для навчального закладу бібліотеку. Сам ходив по навколишніх селах та переконував батьків віддавати своїх дітей навчатися до Коломиї. Підтримував молодих Михайла Павлика та Івана Франка. Редагував коломийські часописи, разом з братом заклав першу відому тут друкарню. Подорожував, писав етап і й видав понад 20 книжок. Іван Франко вважав, що якби Т. Білоус не писав язичієм, то з нього міг би бути першорядний письменник. Упродовж 1861 -1866, 1871 - 1876 рр. його обирали послом до Галицького сейму, де він домігся відкриття в Галичині майже ЗО промислових шкіл, в т. ч. й Гончарної школи в Коломиї.

Власне навколо такого авторитетного й енергійного директора гімназії сформувалося коломийське світське українське середовище. І хоч навчання в гімназії велося німецькою мовою, Теодор Білоус свідомо намагався запросити на посади гімназійних учителів своїх краян-русинів. Так упродовж 1865 - 1872 рр. тут учителював, був заступником директора гімназії, а коротко й виконував обов'язки директора, Амвросій Шанковський (1832 - 1906) з Львівщини. Походив зі священичого роду, закінчив богословські студії у Львові й Відні, Львівський університет, висвячений, викладав у гімназіях. Саме він активно допомагав молодому Михайлові Білоусові налагодити видавничу справу в Коломиї, дописував до «Голосу Народного», був за літредактора, коректора й розповсюджувача цієї газети. Амвросія Шанков-

Микола Савчук

ського любили гімназисти, шанувала громада, а місцева влада нагородила його званням «Почесний громадянин Коломиї».

У 1870-і в гімназії вчителювали те українці. Зокрема, уродженець Львівщини, письменник Евген Згарський (1834 -1892), який публікував свої матеріали в коломийській пресі і навіть видав тут книжку «Народная русская філософія» (1874). А також Корнило Полянський, про якого авторові цієї книжки майже нічого не відомо, за винятком того, що професора Полян-ського цісар нагородив високою відзнакою, а також, що 1900 р. він належав до виділу першого Руського (Українського) літературно-драматичного товарис тва (общества) в Коломиї.

Але чим скінчилася активна діяльність першого директора гімназії Теодора Білоуса і його заступника Амвросія Шан-ковського? Місцеві польські шовіністи доклали зусиль, аби цих осіб вигнали з Коломиї, як подібно колись директора Окружної школи Миколу Верещинського. 1 1868 р. Теодора Білоуса засилають до польського м. Бохпі біля Кракова, Амвросій ИІанков-ський' 1872 р. опиняється уЛьвові...

Поміж еліти 1860-х - 1870-х варто нагадати й тодішнього директора Коломийської окружної головної школи Григорія Кульчицького (1819 - 1904). Це був відомий педагог і культурно-освітній діяч: довголітній голова Братства Св. Архістратига Михаїла, почесний член Свято-Михайлівського інституту, член усіх українських товариств у Коломиї, в т. ч. й Інституту «Народний дім», який організував будівництво Народного дому.

Третім українським (руським) центром у Коломиї від 1864 р. стала друкарня братів Білоусів, а незабаром лише друкарня Михайла Білоуса. Молодший брат Теодора Білоуса - Михайло (1838 - 1913) за порадою старшого приїхав 1863 р. до Коломиї, щоб закласти тут друкарню, книговидання та друк періодики. Це був культурологічно-бізнесовий проект. До того цей чоловік мав уже 10-річний досвід праці в друкарнях Польщі, Чехії й Австрії. А 19 березня 1864 р. в місті над Прутом запрацювала друкарня (печатня), яка відіграла особливу роль у житті коломийців і Галичини. Під орудою Михайла Білоуса ця друкарня проіснувала 49 років, видавши чимало вартісної й цікавої літератури

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

та низку газет, які с неоціненним джерелом до місцевої історії. Сам Михайло Білоус був надзвичайно активною людиною, який у Коломиї творив різні громадські організації, виставки, належав до різних комітетів, був причетний до різних соціальних, екологічних і культурологічних проектів.

Навколо друкарні Михайла Білоуса сформувався видавничо-друкарський колектив, літератори, журналісти. Гак першу коломийську газету «Голось Народный» редагував вищезгаданий гімназійний професор Амвросій ІІІанковськнй, у 1869 р. тут вишколювався на журналіста й літератора випускник Дрогобицької гімназії Осип Марков (1849 - 1909), згодом відомий галицький редактор москвофільського спрямування; працював у друкарні й син власника - Корнелій Білоус. У 1866 - 1870-х рр. у друкарні працював помічником метранпажа Федір Гуцуляк з Мишина. Це був один з перших представників місцевої технічної інтелігенції, який не тільки виковував свою безпосередню роботу, але й переклав з польської українською відомий твір «Ґеновефа». Працював у друкарні і юний сестрінень Михайла Білоуса, гімназист Михайло ІОзв'як.

У 1870-і до Коломиї з Кутів переселився театрал, драматург Ізидор (Сидір) Требицький (1847 - 1924). який публікував на сторінках коломийських часописів свої драматичні твори, був одним з ініціаторів створення Руського (Українського) літературно-драматичного товариства в Коломиї, упродовж 1878 -1880 рр. видавав тут літературний журнал «Весна», а в Білоусо-вій друкарні побачила світ низка його книжок. Належав Ізидор Трембицький і до проводу коломийської філії «Просвіти». Працював учителем другої народної школи в Коломиї.

У 1863 - 1864 рр. в Коломиї жив священик, драматург о. Ігнатій (Гнат) Якимович (1831 - 1878), який також належав до місцевого літературного середовища.

До міської еліти цього періоду треба зарахувати і коломийських лікарів та правпиків українського роду, хоча наразі це не вдалося встановити. Знаємо, що тоді до Коломиї зі Львова приїхав професійний лікар Стадничепко, але чи брав він участь у громадському житті - невідомо.

20_____________________________________________Микола Савчук

З культурно-мистецькою Коломиєю підтримували постійний зв'язок активні покутські діячі: о. І. Наумович з с. Стрільчо-го Городенківського повіту, о. М. Кульчицький з Корнича, о. Й. Кобринський з Мишина, о. Й. Лсвицький з Забологова, о. М. Петрушсвич з Псчепіжипа, доктор богослов'я о. Ю. Нико-рович з Товмачика.

Дуже активну діяльність вів о. Михайло Левицький з с. Нижнього Всрбіжа. Оскільки це село лежить відразу за Коломиєю, як їхати в Карпати, то воно завжди було міцно пов'язане з містом. Нижньовербізький парох, який па початках був народолюбцем і прихильником руської справи, згодом став запеклим москвофілом. Але в той перший період він відіграв важливу громадську ролю. Уславила себе і його дружина Емілія (з Длужанських), яка видала в Коломиї свого часу популярну кулінарну книжку «Русская пекарня» (1868, 1872, 1906).

До цього можна додати, що власне в кінці 1860-х у Коломиї зародилося громадське жіноче середовище, так би мовити, жіноча еліта. 1 першими представницями її були дружини місцевих священиків, або як їх тут називали «їмості», а також дружини викладачів гімназії та службовців. Загадковою залишається особа першої місцевої иостки, яка 1872 р. в. Білоусовій друкарні в Коломиї видала збірку «Поезій безымянной».

Безперечно, певний вплив на тогочасне коломийське середовище мав талановйтий галицький художник Корнило Устия-нович (1839 - 1903). Випускник Віденської академії мистецтв, він зажив слави доброго портретиста, іконописця, карикатуриста. На ноч. 1860-х жив і працював у Коломиї, де розписував церкву святого Михайла, намалював портрети тогочасних провідних коломийських діячів.

Коломийська еліта 1860-х - 1870-х ще остаточно не визначилася зі своїми симпатіями. Згодом запеклих галицьких москвофілів під ту пору ще називали твердими русинами, старо-русами. Ці ранні москвофіли були активними романтиками, які любили свій народ і дбали про його духовне, культурне й соціальне піднесення. Однак згодом, коли цим рухом зацікавилася російська царська розвідка і почала підгодовувати їх срібними

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

рублями, - галицькі москвофіли перетворилися на ворогів українства в галицькому суспільстві, аж доки на поч. XX ст. не зійшли з політичної арени.

Головними ідеологами галицько-московської дружби, глашатаями «єдіного русскава народа» була більшість тогочасних греко-католицьких священиків. Дехто з них навіть перейшов на православ'я та виїхав до Російської імперії. За такими гіарохами пішли неосвічені селянські маси. Відтак передовим галичанам коштувало великих зусиль повернути ці симпатії в протилежний бік.

У 1874 р. староруси створили в Коломиї Общество им. Кач-ковского (Товариство ім. М. Качковського), яке діяло тривалий час і в початковий свій період переслідувало культурницьку й соціальну мету. Однак незабаром почало хилитися в бік політики і пропагувати російську ідею «братніх» слов'янських народів.

На противагу москвофілам у Галичині сформувалася інша партія, народницька. Народовці, або українофіли заявили про себе у ті самі 1860-і рр. Вони створили у Львові 1861 р. культурологічне товариство «Руська бесіда», у 1864 р. - теа тр «Руської бесіди», у 1868 р. - товариство «Просвіта», у 1873 р. - Літературне (згодом - Наукове) товариство ім. Т. Шевченка.

Філія «Просвіти» в Коломиї заснована 27 лютого 1877 р. Першим її головою був о. Іван Левицький - парох у с. Корничі, його заступником - о. Микола Легікий з Коломиї, секретарем -учитель і театрал Ізидор Трембицький. Історики відзначають, що перший період філія вела мляву діяльність. Можливо, через те, що її опанували місцеві москвофіли.

Як коломийці в період Незалежності вшановують пам'ять про представників місцевої еліти періоду 1860-х - 1870-х рр.? На честь більшості з них названо коломийські вулиці, про них вміщено довідки в Енциклопедії Коломийщини, а на честь закладення друкарської справи в Коломиї 1864 р. братами Теодором (Федором) і Михайлом Білоусами ювілейного 2016 р. відкрито пам'ятний знак.

2^======================================—=5=========^^

Літ.: Слово [Львів]. -1862,1863,1864; Голосъ Народный [Коломия]. -1865,1866, 1867; Покутянин. - Коломия, 1866; Русская Рада [Коломия]. -1871,1872, 1873,1874,1875,1876,1877; Газета школьна [Львів]. -1877. - Ч. 4; Весна [Коломия]. -1878; Савчук М. Прогресивний діяч: Федір Білоус - видавець, педагог, літератор // Комсомольський прапор [Івано-Франківськ]. -1988. - 17 вересня; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле / Ред. та упор. Б. Романенчук. - Філядельфія: Комітет коломиян, 1988. - 960 с.; Васильчук М. Письменство на Коломийщині. Друга половина 16 століття - 1939 рік. - Коломия: Народний дім, 1993; Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 1, літера А. - Коломия: Вік, 1996. -36 с.; Зшиток 2, літера Б. - Коломия: Вік, 1998. -120 с.; Зшиток 3, літера В. -Коломия: Вік, 2000 - 246 с.; - Зшиток 4, літери Г, Ґ. / За ред. М. Васильчука, М. Савчука. - Коломия: Вік, 2006. - 228 с.; Зшиток 5, літера Д. - Коломия: Вік, 2007. - 148 с.; - Зшиток 6, літери Е - Й. - Коломия: Вік, 2014. - 200 с.; Зшиток 12, літера Ч. / за ред. М. Савчука. - Коломия: Вік, 2001. - 64 с.; Зшиток 13, літера НІ. - Коломия: Вік, 2003. - 110 с. - Зшиток 14, літери Щ-Ю-Я. - Коломия: Вік, 2002. - 64 с.; Васильчук М. Світочі галицького відродження. - Коломия: Вік, 2009. - 64 с.; Кочержук М. Українська державна гімназія в Коломиї. 1892 - 1944. - Коломия: Вік, 2011. - 302 с.; Васильчук М. Scripta Manent (Написане зостається). - Коломия: Вік, 2013. - 224 с.; Хрестоматія з історії Коломиї / Упор. І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2016. - 672 с.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

1880-і - 1890-і РОКИ

Рік 1880-й для Коломиї став знаковим, адже місто вдруге відвідав цісар Франц Иосиф І. Приїжджав він сюди на знамениті крайові виставки: Етнографічну виставу (її організували місцеві поляки) й Виставу господарського промислу (її організували місцеві українці).

Нашою виставкою клопоталися місцеві москвофіли і їхнє «Общество им. Качковского», а також народовці і місцева «Просвіта». Отже, коломийські українці намагалися довести володареві держави, що вони нічим не поступаються полякам, принаймні в Коломиї, і що наше місто споконвіку українське (руське). З-поміж ініціаторів цієї виставки були москвофіли Михайло Білоус, Альбін Блонський, о. Михайло Левицький з Нижнього Вербіжа, народовці Ілярій Герасимович, Теофіл Грушкевич та ін. Особливо тут проявляв активність театрал Ізидор Трембиць-кий, за що на нього мали зуб місцеві поляки. Очевидно, ці люди розуміли необхідність створення якогось спільного культурологічного проекту, а тому 1886 р. зареєстрували Інститут «Руський Народний Дім», який згодом відіграв головну ролю в побудові Народного дому, тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщиии та Покуття ім. Й. Кобринського.

Надзвичайно важливо, що коломийська еліта 1880-х стала ініціатором закупу території для побудови Руського (Українського) народного дому. Для цього міщанська читальня (голоза - суддя Адольф Решетилович), літературно-драматичне товариство (голова Теофіль Грушкевич), філія Общества ім. Качков-ського та церковне братство склалися і купили за 3600 золотих ринських землю, на якій згодом виросла імпозантна будівля (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).

У 1880-і - 1890-і рр. в Коломиї неодноразово перебував Іван Франко, який пережив тут радісні й важкі життєві моменти, ви-

24 Микола Савчук

ступав на радикальних вічах, відвідував приятелів і безперечно мав вплив на коломийську еліту.

У 1880 р. і в 1884 р. в Коломиї відбувалися з'їзди руських (українських) академиків з Галичини і Буковини. Під словом «академик» тоді мали на увазі студента університету.

У 1880-і коломийські українці домоглися того, що одну з вулиць перейменували па вулицю Тараса Шевченка. Ця назва збереглася дотепер і перебула всі окупаційні режими.

Восени 1894 р. па запрошення коломийських народовців (Григорій Кульчицький, радник Тит Заячківський, голова товариства «Родина», адвокат Ільницький, голова Руського жіночого кружка Францішка Кобринська) до міста загостив перспективний молодий український історик Михайло Грушевський. А кілька днів потому на запрошення Руського жіночого кружка (голова - Францішка Кобринська) до Коломиї завітала з доповіддю провідна діячка жіночого руху Галичини Наталя Кобринська, яку вітала повна заля товариства «Родина».

Завдяки активним коломийцям 1898 р. на коломийській сцені з великим успіхом співала європейської слави оперна співачка Соломія Крушельницька, а 1899 р. - соліст Пресбурзької опери, галичанин Євген Гушалсвич.

Згідно з статистичною довідкою 1882 р. в Коломиї мешкало 24662 особи, з них - 4076 греко-католиків. Тобто, українців у місті була шоста частина. Переважали гебреї, за ними - поляки.

Ситуація з політичними симпатіями залишалася незмінною: більше число становили прихильники староруської партії чи москвофілів, менше - народовців чи м'якої партії. Однак у другій пол. 1880-х в Коломиї ініціативу в москвофілів перехоплюють народовці, які були освіченішими людьми. Якщо коломийські москвофіли закінчили здебільшого гімназії, а священики - семінарії, то коломийські народовці - університети. Щоправда, москвофіли видавали й далі «Русскую Раду», а також газету для батьків і дітей «Пріятель дЬтей» (1881 - 1883). Іноді в міських організаціях були поряд і москвофіли, і народовці.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ__________________________________25

У 1885 р. в Коломиї відкрили філію «Народної Торговлі» (управитель Олександр Тисовецький), якою, очевидно, опікувалися народовці.

У 1889 р. до міської читальні належало 40 членів. їй найбільше прислужилися Т. Грушкевич, 1. Герасимович, С. Данилович, М. Голейко та Янович. Наприкінці 1887 р. заклали читальню на кутськім передмісті заходом о. Миколи Лепкого, Т. Грушкевича та містянина Миколи Жураковського. У 1889 р. до її керівницт ва належали згадані вище особи, а також М. Берсзовський (голова), кушнір Кароль Григоращук (касир), інженер Михайло Голейко (секретар), І. Мішок та А. Стадішчепко (заступники). При міщанській читальні створили міщанський хор, який заклав студент Іван Стсфанчук з Воскресіпсць, а 1898 р. ним диригував Дудик.

Провідною верствою й надалі залишалися професори Коломийської гімназії. Lx су ггсво доповнив Теофіл Грушкевич (1846

- 1915), який жив і працював у Коломиї впродовж 1879 - 1889 рр. Уродженець Львівщини, він закінчив Львівський університет, викладав у багат ьох гімназіях, був одним з перших галичан, який відвідав підросійську Україну. В Коломийській гімназії викладав українську мову й літературу та німецьку мову. Належав до народовців, був членом «Просві ги» і в один період очолював її коломийську філію, був одним з засновників нового Руського літературно-драматичного общества (1880), належав до Інституту «Руський Народний дім», до товариства «Родина» та ін. коломийських громадських організацій. Публікував статті в періодиці, першим запропонував місцевій владі подати написи на всіх коломийських вулицях, установах і закладах українською мовою. Через донос місцевих польських шовіністів його вигнали з Коломиї, внаслідок чого Т. Грушкевич опинився у Львові.

У 1880-і на українську суспільну арену виходить нова група, вчорашні випускники правничих факультетів університетів

- адвокати й судові службовці. Вони своїми знаннями й активністю підсилили педагогів. У гой період з-поміж місцевих адвокатів вибивався па перше місце Теофіль Дсмбицькнй (1845

- 1916), родом з-під Перемишля, випускник Львівського університету. До Коломиї перебрався 1875 р. з Перемишля. Це був

26______________________ Микола Савчук

народовець, один з засновників коломийської філії товариства «Просвіт», один з засновників і голова банку «Покутський COIOJ» у Коломиї, провідний член Інституту «Руський (Український) Народний Дім», організатор коломийської філії Товариства «Рідна Школа», мспснаї і жертводавець, у 1880-і - заступник бурмистра. Один з пайзаможніших українців Коломиї цісарської доби.

А 1886 р. до Коломиї приїжджає адвокат Северин Данилович (I860 - 1939), який жив у місті над Прутом упродовж 10 років. Уродженець Івано-Франківіцини, він під час навчання у Львові запізнався з І. Франком, а згодом став відомим громадсько-політичним діячем.

Через два роки в нашому місті опиняється ще один наш талановитий краянин Ілярій (Іларіон) Гарасимович (1853 - 1901), який закінчив філософський факульгез Віденського університету. Цс був економіст й автор багатьох соціальних корисних ідей. Уперше 1. Гарасимович виступав у Коломиї на велелюдному вічі 1886 р. з порадами й закликами до братів-галичан розвивати промисел (бізнес). Ного промова справила неймовірне враження і була надрукована майже в усіх українських часописах Галичини й Буковини.

Видатною постаттю гою часу був радник міської управи Альбін Блонський (1865 - 1943). Очевидно, скінчив гімназію та університет і належав до відомої родини Блонських. Мав виробничі майстерні на Надвірнянському передмісті в Коломиї, де, до речі, виготовлено металеві конструкції для Українського Народного дому (тепер - музей Гуцулыцини та Покуття). Член Інституту «Руський (Український) Народний дім в Коломиї». Відомий у краї промисловець, меценат. Свого часу в нього ви-наймав помешкання гімназист Василь Стефаник, згодом славний письменник.

Отже, адвокати Теофіль Дсмбицький і Северин Данилович, економісі Ілярій Гарасимович, промисловець, міський радник Альбін Блонський, суддя Адольф Решетилович (був головою міщанської читальні у 1880-і, у 1900 р. належав до виділу першого Руського літературно-драматичного товариства (общества),

педагог Теофіль Грушкевич, інженер Михайло Голейко, скарбовий урядник (в ін. джерелах - радник суду) Петро Корчин-ський, купець Теодор Величко, залізничний службовець Антон Тишинський, крамар і просвітянин Василь Дутчак, а також Павло Дудик, Михайло Левицький, Иосиф Тисовицький становили ядро коломийської еліти 1880-х та створили грунт для нової партії. Свої слова взялися доводити справами.

У І888.р. вони (разом з однодумцями) створили Гуцульську промислову спілку, а при ній заклали першу в Україні школу національної різьби, т. зв. Науковий варстат, яка працювала впродовж 1892— 1894 рр.

Провідні коломийці вказали своїм краянам шлях до розвитку і збереження рідного мистецтва, а водночас до його збуту, який необхідно було організувати і планувати. Це мало сприяти економічному піднесенню місцевих, переважно сільських, мешканців. Заодно Науковий варстат став предтечею Школи деревного промислу в Коломиї, яку відкрили 1894 р, Однак новий навчальний заклад не мав за мету берегти й розвивати гуцульську різьбу, хоч випускав фахових різьбярів.

У 1880-і - 1890-і в Коломиї не раз бував відомий галицький землевласник, громадсько-політичний та культурно-просвітній діяч, меценат, член НТШ, депутат парламенту Володислав Федорович (1845 - 1918?). Тут він був поміж тих, які організовували резонансну господарсько-промислову виставку (1880), творили Гуцульську спілку промислову (1888) та Науковий варстат (1892) при ній. Очевидно, він фінансово підтримував різні українські культурологічні ідеї.

У 1889 р. українці заклали в Коломиї товарис тво «Родина», яке мало за мету влаштовувати різні зібрання, вечори, відчити, свята, сходини. Ним також опікувалися народовці.

Надзвичайно щедрими на різні події й ініціативи стали 1890-і рр. Під ту пору в місті функціонували гімназія, Гончарна школа і Школа деревного промислу, працювали друкарні й видавництва, розвивалося підприємництво. Щоправда, коломийські українці посідали невелику кількість землі й житла. І якщо їхні культурні й мовні права були сяк-так вирішені, то со-

Микола Савчук

ціально-економічні проблеми залишалися надто актуальними. Тому почали ширитися нові, лівого ухилу, соціальні й соціалістичні ідеї.

Відомо, що впродовж 1883 -1884 рр. та 1891 - 1895 рр. у Коломиї мешкав колишній гімназист, а згодом відомий громадсько-політичний діяч, публіцист Михайло Павлик (1853 - 1915). Уродженець Косова, син ткача, він закінчив Коломийську гімназію, навчався у Львівському університеті, жив за кордоном і під упливом М. Драгоманова заразився соціалістично-радикальними ідеями. Ті ідеї згодом активно пропагував між галичанами, мав великі неприємності з владою і з частиною галицького суспільства. Його ідеї знайшли підтримку в коломийському середовищі.

У 1890-і на арену галицького суспільного життя виходить радикальний рух. Восени 1890 р. у Львові створено першу українську політичну партію з назвою Русько-Українська Радикальна Партія (РУРП), лідером якої впродовж 1890 - 1898 рр. був Іван Франко. Засновники цієї партії здебільшого були «коломийськими»: Іван Франко, Северин Данилович, Михайло Павлик, Кирило Трильовський, Ілярій Гарасимович; підтримували її письменники Лесь Мартович, Василь Стефаник, Осип Мако-вей, співачка Соломія Крушельницька та ін.

У 1890 р. радикали засновують у Коломиї культурно-просвітнє товариство «Народні Спілки» (перший голова - Петро Корчипський), осередки яких виникають у покутських селах. У Коломиї відбуваються віча, пропагують радикальні ідеї та львівський журнал «Хлібороб». Відомо, що «Народні Спілки» існували ще в 1899 р.

У 1892 - 1894 рр. в Коломиї виходив пресовий орган РУРП

- журнал «Народ», який редагував М. Павлик. Упродовж 1891 -1895 рр. тут видавали радикальний журнал «Хлібороб», а впродовж 1896 - 1897 рр. - радикальну газету «Громада» (редактор

- К. Трильовський). Відбувалися масові радикальні віча. Створилося нове радикальне товариство «Народна Воля» (1892-?).

До радикального коломийського ядра належали переважно вчорашні народовці (І. Гарасимович, С. Данилович, К. Трильов-

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ__________________;_______________29

ський та ін.). Радикальний рух поширився і на села Коломийщи-ни. Внаслідок того народовецька партія підупала, а новий рух викликав шалену лють у москвофілів. Сільські священики-мо-сквофіли підбурювали селян і твердили, що «ридигали» - це вороги церкви.

Та не тими вже були й москвофіли, проти яких 1882 р. відбувся голосний судовий процес у справі О. Грабар і товаришів. Австро-угорська влада звинувачувала їх у державній зраді та шпигунстві на користь Росії. У цій справі проходили і коломийські москвофіли, зокрема театрал Ізидор Трембицький, якого засудили на 8 місяців. Робили обшук у друкарні й оселі Михайла Білоуса. І хоч обвинувачувачі не довели злочину москвофілів, однак суттєво підірвали їхні позиції. Виглядає, що австрійська влада спочатку недооцінила москвофільської загрози і дала москвофілам можливість розвиватися й зміцнюватися, аж доки не відчула небезпеки.

У 1892 р. коломийські москвофіли створили товариство «Школьная Помощь», а 1895 р. - кредитне товариство «Самопомощь». Й надалі виходили москвофільські газети й книжки, існувало Общество ім. Качковського та Руське драматичне общество, яке 1891 р. мало бібліотеку з понад 1000 томами.

У 1892 р., коли помер авторетитний москвофіл Т. Білоус, до міста над Прутом приїхав адвокат Володимир Дудикевич (1861 - 1923?). Ця амбітна й авантюрна людина стала водночас розкольником у москвофільському русі та її останнім лідером. Виглядає, що В. Дудикевича спеціально заслала до Коломиї російська розвідка, щоби він очолив місцевий москвофільський рух і за російські рублі вдихнув нову силу в справу «Святой Русі».

У 1894 р. в Коломиї опинився і почав викладати в гімназії Юліан Насальський (1847- 1913). Народився на Львівщині. Закінчив Львівський університет, викладав у гімназіях Галичини. Від 1894 р. жив і працював у Коломиї. Це був рідкісний москвофіл поміж професорів гімназії. Він видав язичієм 80 випусків (147 найменувань) книжкової серії «Библиотека для рускои молодежи» (1894 - 1913). Не виключено, що це видання фінансувала Росія. На поч. 1900-х Ю. Насальський очолював перше

ЗО____ Микола Савчук

Руське літературно-драматичне товариство (общество) в Коломиї.

Отже, в 1890-і москвофільське ядро Коломиї становили деякі священики, адвокат В. Дудикевич, професор гімназії Ю. На-сальський, видавець М. Білоус, поштовий службовець Ю. Кисі-левський (1864 - 1928). їх підпирали греко-каголицькі священики Коломийіцини, і таємно фінансувала російська царська розвідка. Ці репрезентанти частини галичан перетворилися зі справжніх народних порадників на московських слуг і фактично вже не жили своїм розумом, а виконували за гроші чужі накази. Оскільки вони не діяли самостійно, то їх від 1880-х уже не можна вважати українською елітою. До речі, термін «українець» і похідні почали з'являтися у мовленні галичан аж у 1880-і.

Крім церковних і політичних діячів, провідну верству коломийських українців творила гімназія. Дійшло до того, що 1892 р. коломийці на офіційному рівні здобули право відкрити в гімназії паралельні класи з українською мовою викладання. Кінцева мета цієї ідеї мала привести до відкриття окремої повноцінної державної гімназії. Що згодом і сталося.

Під ту пору діяльними були в громадському житті профе-сори-українці Л. Добряиський, Л. Дольницький, О. Колодниць-кий, Л. Кузьма. Є. Макарушка, С. Левицький, Г. Наливайко, П. Мостович, М. Пачовський, Р. Перфецький, К. Полянський, 1. Раковський, М. Рибачек, О. Роздольський, Л. Сальо, С. Федів, С. Подільський та ін. Це були високоосвічені й висококультурні люди, які знали по кілька мов, бували за кордоном, любили своїх учнів та свій народ.

Того самого 1892 р. провідники коломийського українського життя розпочали будівництво українського (руського) Народного дому (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття).

З українців - працівників медичної сфери відомий нам лікар Володимир Кобринський (1858 - 1942), син Йосафата Ко-брипського. Уродженець Коломийщини, він закінчив Віденський університет, чотири роки жив і був лікарем у Хорватії, а 1891 р. приїхав до Коломиї та розпочав тут приватну лікарську

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 31

практику. Лікував і давав медичні поради Іванові Франкові та іншим відомим діячам. Мав у Коломиї власний дім. Брав активну участь в житті української громади, зокрема належав до керівництва Інституту «Руський Народний дім», був одним з засновників нового Руського літературно-драматичного общества (1880). На поч. 1900-х виїхав до Львова, де користувався великою повагою в львів'ян. Згодом знову повернувся до Коломиї.

У 1896 р. в Коломиї після офіцерської служби в армії опинився інший Володимир Кобринський (1873 - 1958). який спочатку працював учителем, а віл 1898 р. - на залізничній станції. Уродженець Гуцульщини, він згодом став засновником Музею Гуцульщини, брав активну участь у житті міської української громади.

У 1890-і в Коломиї почав ширитися жіночий рух. У 1893 р. створено «Руський жіночий кружок в Коломиї» (згодом - «Жіночий кружок»), Ініціатором і першим головою була дружина лікаря Кобринського Францішка. до виділу належали Антоніпа і Клима Кульчицькі, п. Гузар і, ймовірно, Олена Кисілсвська. Вже через три роки гурток нараховував 46 члепкиїїь. Проявила себе і артистка аматорського гуртка, вчителька та письменниця Сте-фанія Чубатівпа, або Чубата (1875 - 1947).

До коломийського мистецькою середовища 1893 р. органічно влилося подружжя знаменитих галицьких акторів Івана (1854- 1920) й Іванни (1858 - 1937) Біберовичів. У свій коломийський період Іван Біберович працював касиром Щадпичої каси, був режисером аматорських драмгуртків, а Іванпа Біберович грала в аматорських драмгуртках.

У 1895 р. створено товариство «Коломийський Боян», яке очолив священик о. Теодозій Курп'як(1869 - 1946?). Впродовж 8 років хор цього товариства під його орудою став провідною творчою одиницею всієї округи. Ініціаторами «Коломийського Бояна» були священики правого ухилу Т. Войнаровський, Т. Курп'як, о. К. Кульчицький, педагоги С. Подільський та Г. Кульчицький, канцелярист магістрату О. Печорський, службовці 1. Чернявський, Р. Левицький та дружини декого з них.

Микола Савчук

Перший голова товариства «Коломийський Боян» - судовий радник, народовець Гит Заячківський (1846 - 1926). Уродженець Прикарпаття, він закінчив Львівський університет, працював адвокатом і службовцем у різних судових установах; депутат Галицької о сейму у 1895 - 1901 рр. У Коломиї в 1898 р. очолював філію товариства «Просвіта».

З-поміж засновників «Коломийського Бояна» згадаємо кількома словами й о. Клима Кульчицького(1863- 1932). Народився він у Коломиї. Закінчив Віденський університет. Служив на парафіях па Буковині, в Коломиї, у селах під Івано-Франківськом, надзвичайно активний громадський, кооперативний і церковний діяч. У коломийський період був провідним членом Інституту «Руський Народний Дім у Коломиї», товариства «Шкільна Поміч», Святомихайлівської бурси та «Коломийського Бояна». Під час ЗУНР, коли столиця перенеслася до Станиславова, очолював Свяіценичий комітет. Належав до народовців, а згодом -доУНДО.

У 1898 р. в Коломиї вже працював радником суду Володимир Глинський (1843 - 1920), біографія якого досліджена недостатньо. Відомо, що в кінці XIX ет. він належав до Інституту «Руський Народний дім» у Коломиї, до виділу Коломийської філії товариства «Просвіта». У книжковій серії Валерія Ковтуна «Коломийська бібліотека» побачили світ щоденники В. Глин-ського за 1916 - 1920 рр., які є важливим джерелом нашої місцевої історії.

Культурологічне товариство «Родина» на поч. 1890-х очолював адвокат, народовець Ільницький, про якого авторові цієї книжки майже нічого не відомо.

У ті роки проявився талант першого коломийського композитора, який писав твори для цитри і сам був добрим виконавцем на цитрі, священика Зенона Кириловича (1865 - 1919).

Незначною була місцева бізнесова еліта. Так, зокрема, 1897 р. приватний англійський готель з трактирнею відкрив українець Іванчук. Були ще купець Теодор Величко, крамар Василь Дутчак та іп.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 33

У 1899 р. стався розлам у радикальній партії: з неї вийшли соціал-марксисти та радикальні народовці. Тоді І. Франко з однодумцями створили Національно-демократичну партію. Вона стала найпотужнішою українською партією в Галичині, а за нею ішла РУРП, яка набула ознак масової селянської. Власне в Коломиї й надалі залишалася провідною РУРП на чолі з К. Трильов-ським, який шкодував за тим, що 1. Франко та інші покинули їхні лави.

У 1898 р. в Коломиї були такі українські товариства й організації: Інститут «Руський Народний дім» (о. І. Коблянський), Братство св. Архістратига Михаїла (Г. Кульчицький), кредитове товариство «Самопомощь» (о. І. Левицький, В. Дудикевич), філія Общества ім. Качковского (В. Дудикевич), філія товариства «Просвіта» (Т. Заячковський), міська читальня (П. Кор-чинський), читальня на Надвірнянськім передмісті (П. Левицький), читальня на Кутськім передмісті (занепала), «Родина» (В. Глинський), Перше руське літературно-драматичне товариство (П. Корчинський), «Коломийський Боян» (Т. Заячковський, о. Т. Курп'як), «Жіночий кружок» (п. Гузар), товариство руських ремісників «Зоря» (М. Білоус), «Школьная Помощь» (С. Неділь-ський), «Карпатская Крамниця» (В. Дудикевич), «Власная Помощь» (В. Стадниченко), «Народна Воля» (К. Трильовський), «Народні Спілки» (К. Трильовський).

Елітою коломийських українців кінця XIX ст. були: судовий радник Т. Заячківський, підприємець, міський радник А. Блон-ський, радник суду В. Глинський, асесор магістрату О. Кульчицький, канцелярист магістрату О. Печерський, адвокати Т. Дембицький, С. Данилович, К. Трильовський, О. Кульчицький, Ільницький, нотаріус Й. Капко, інженер М. Голейко, службовці П. Корчинський, А. Тишинський, В. Кобринський, О. Ти-совецький, професори й катехити гімназії Т. Грушкевич, С. Не-дільський, о. М. Лепкий та інші, педагог Г. Кульчицький, економіст І. Гарасимович, священики і. Коблянський і Т. Курп'як, лікар В. Кобринський, громадсько-політичний діяч, публіцист М. Павлик.

Микола Савчук

Австрійська держава була державою того типу, що не переслідувала своїх громадян за любов до національного, тим-то українці на різних державних посадах, зокрема працівники правоохоронних органів, не цуралися свого українства і брали активну участь у житгі громади задля розвою своєї нації.

Літ.: Батьківщина [Львів]. - 1890. - Ч. 35; Правда [Львів]. - 1890. - 27. XI.; Русская Рада [Коломия]. -1894,1895,1899,1900; І. Старорускі оповіданя. II. Справозданє з діяльности Товариства «Просьвіта». - Львів, 1900. -С. 17-18; Русская Рада [Коломия]. -1896,1897,1898; Зъ КоломыЬ// ДЬло [Львів]. -1894. - 26 падолиста. - С. 2.; Илюстрованый Русскій Календарь на звычайный рок 1914. - Львів, 1913. - С. 47-48; «Над Прутом у лузі...». Коломия в спогадах / За ред. 3. Книша. - Торонто: Срібна сурма, 1962. -431 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле / Ред. та упор. Б. Романенчук. - Філядельфія: Комітет коломиян, 1988. - 960 с.; Білинкевич І. Іван Франко і Коломия. - Івано-Франківськ: Галичина, 1991. - 24 с.; Васильчук М. Письменство на Коломийщині. Друга половина 16 століття - 1939 рік. - Коломия: Народний дім, 1993; Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 1, літера А. - Коломия: Вік, 1996.

- 36 с.; Зшиток 2, літера Б. - Коломия: Вік, 1998. - 120 с.; Зшиток З, літера В. - Коломия: Вік; 2000 - 246 с.; - Зшиток 4, літери Г, Ґ. / За ред. М. Васильчука, М. Савчука. - Коломия: Вік, 2006. - 228 с.; Зшиток 5, літера Д. - Коломия: Вік, 2007. -148 с.; - Зшиток 6, літери Е - Й. - Коломия: Вік, 2014. - 200 с.; Зшиток 12, літера Ч. / за ред. М. Савчука. - Коломия: Вік, 2001. - 64 с.; Зшиток 13, літера Ш. - Коломия: Вік, 2003. -110 с. - Зшиток 14, літери Щ-Ю-Я. - Коломия: Вік, 2002. - 64 с.; Медведик П., Пиндус Б. Насальський Юліан Михайлович //Тернопільський енциклопедичний словник.-Т. 2.-Тернопіль: Збруч, 2005.-С. 609; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле // Упор. М. Савчук. - Т. II.

- Філядельфія - Коломия: Комітет коломиян, 2008. - 400 с.; Глинський Володимир. Щоденник 1816 - 1920 рр. // Підготовка тексту, передмова, примітки М. Васильчука. - Коломия: Вік, 2010. - 112 с.; Кочержук М: Українська державна гімназія в Коломиї. 1892 - 1944. - Коломия: Вік, 2011. - 302 с.; Шевченківська енциклопедія, - Т. 2. - К., 2012. - С. 226; Васильчук М. Scripta Manent (Написане зостається). - Коломия: Вік, 2013. -224 с.; Волошинський Б. Доля архіву родини Біберовичів//[Просценіум]. Львів. - 2014. - Ч. 1. - С. 68-75; Петрів М. Теофіл Дембицький // Галичина [Івано-Франківськ]. - 2015. - 6 серпня. - С. 9; Курилишин К. Часопис «Діло» (Львів, 1880-1939 рр.): матеріали до біобібліографістики.-Т. 1.: 1880 - 1889 рр. - Дрогобич: Коло, 2015. - 640 с.; - Т. 2. : 1890 - 1894 рр.

- Дрогобич: Коло, 2016. - 608 с.; Хрестоматія з історії Коломиї / Упор. І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2016. - 672 с.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

1900 - 1914 РОКИ

Початок XX ст. українці Коломиї зустріли своїми численними зреалізованими мріями і новими ініціативами га акціями. Місто разом з Галичиною вступило в період найбільшого розквіту Ав-сгро-Угорської імперії, коли суспільство втішалося фінансовою стабільністю, промисловим і культурним розвитком, а вкраїнці -ще й вагомими громадськими здобутками. Вони активно розбудовували своє культурно-освітнє і громадсько-політичне життя.

У 1900 р. в Коломиї жило понад ЗО тис. осіб, з них п'яту частину становили українці. Наші предки вже мали свою численну інтелігенцію: адвокатів, працівників суду, лікарів, дрібних службовців у магістраті, на пошті, на залізниці, вчителів гімназії та шкіл.

Період 1900- 1914 рр. характеризується появою на суспільному полі зорганізованого українського вчительства, руханко-во-пожежного товариства «Січ», розбудовою організацій, які існували в місті від кіп. XIX ст. У Коломиї й надалі діяли філії та осередки відомих крайових товариств «Просвіта», Руського Педагогічного Товариства (РПТ), місцеві «Родина», «Шкільна поміч», «Коломийський Боян».

Нижче подамо найбільші здобутки коломийців-українців за період 1900- 1914 рр.:

1900 р. - відкрито державну гімназію з українською мовою викладання, яку тоді іменували так - цісарсько-королівська II гімназия в Коломиї з руським викладовим язиком.

1901 р. - українська громадськість голосно відзначала 40-річчя від дня смерті Т. Шевченка; на урочистому заході 9 березня виступав видатний український письменник Василь Сте-фаник. Такі Шевченківські вшанування організовували щороку.

1901 р. - відкрито державну 4-класову чоловічу школу ім. Т. Шевченка.

1902 р. - відкрито Український (Руський) Народний дім у Коломиї, який став головним громадським і культурно-освітнім

Микола Савчук

осередком місцевих українців; у різні періоди там містилися школи, бібліотеки, крамниці, ресторан, організовували святкування, концерти, зустрічі з відомими людьми, публічні відчити (лекції), вечірки, виставки, грали вистави. Це приблизно як тепер міський відділ культури і міський будинок культури.

1902 р. - почав виходити місячник для народу, журнал «Зоря», який видавали місцеві радикали. Він пропагував товариство «Січ», українську історію й літературу, подавав новини суспільно-політичного характеру.

1902 р. - 6 червня в Коломиї відбулося перше в Галичині Січове свято.

1902 р. - заснована бурса (гуртожиток) філії Руського (Українського) педагогічного товариства.

1902 р. - засновано коломийський осередок українського спортового товариства «Сокіл».

1902 р. - коломийський видавець Михайло Білоус започаткував видання українських карток (листівок).

1903 р. - на запрошення місцевих українців Коломию навідав видатний українських композитор Микола Лисенко з Києва.

1903 р. - у Коломиї почав виходити науково-популярний журнал-тижневик «Поступ». Його видавали члени чи прихильники Національно-демократичної партії, до якої належав й Іван Франко.

1903 р. - у Коломиї почав виходити двотижневик «Хлопска правда», який фактично був друкованим органом місцевих радикалів.

1903 р. - 28 червня в Коломиї відбулося друге крайове Січове свято.

1903 р. - накладом редакції журналу «Поступ» у Коломиї побачила-світ важлива праця Івана Франка «Що таке поступ?», у якій він піддав критиці марксистську й соціалістичну теорію, проаналізував загрози, які несе ліва ідея. Ця була заборонена в . період СРСР.

1905 р. - засновано коломийську філію Взаїмної Помочі Українського Вчительства (ВПУВ). Це була перша професійна організація українського вчительства в Галичині.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ_________________________________37

1905 р. -створено Кружок руських (українських) дівчат.

1905 р. - перша згадка про коломийський футбол, про те, що в Коломиї вже існує футбольний клуб «Прут» і навіть мас своє поле (майдан).

1906 р. - створено товариство української молоді «Руська академічна громада».

1907 р. - відбулися парламентські вибори, на яких від Коломийської округи переміг адвокат, провідник «Січей» Кирило Трильовський.

1907 р. - на запрошення коломийців на Шевченківському вечорі 16 березня виступав відомий український письменник Галичини Богдан Лепкий.

1908 р. - у Коломиї почав виходити журнал «Прапор» - орган українсько-руського народного учительства.

1909 р. - коломийська філія «Учительська громада» відкрила Видавничу спілку українського вчительства, яка видала чимало потрібних для українського школярства й учительства книжок.

1909 р. - 31 травня в Коломиї відбулося крайове Січове свято на честь гетьмана Івана Мазепи, па якому виступили Кирило Трильовський, Василь Стефаник, гостями свята були всі депутати (посли) сойму від радикальної партії та видатний український письменник М. Коцюбинський.

1909 р. - Руський жіночий кружок у Коломиї відкрив Дівочий інститут - приміщення-гуртожиток для українських учениць різних коломийських навчальних закладів, які доїжджали до міста.

1909 р. - видавець-гебрей Яків Оренштайн заснував у Коломиї видавництво. Галицька накладня (1909 — 1915), яке видало багато вартісної української літератури та українських листівок.

1909 р. - у Галицькій накладні видавець Яків Оренштайн заснував книжкову серію «Загальна бібліотека» (1909 — 1919), в якій побачили світ кращі зразки української і світової літератури (понад 40 книжок).

1910 р. - відкрито учительську семінарію коломийської філії РПТ.

Микола Савчук

1910 р. - створено державну дівочу семикласну школу ім. Княгині Ольги.

1910 р. - українець Корнилій Білоус відкрив приватний кінотеатр в Коломиї.

1910 р. - створено Українське Лікарське Товариство, до чого були найбільше причетні коломийські лікарі: Зиновій Левицький, Олександср Козакевич та Володимир Кобринський.

1911 р. - українська громадськість широко відзначала 100-річчя від дня народження будитсля галичан Маркіяна Шаш-ксвича; з цієї нагоди встановлено пам'ятну таблицю на фасаді Народного дому, а також перейменовано вул. Лижварську на вул. Шашкевича, відбулися велелюдні урочистості й концерт.

1911 р. - гідно вшановано 50-річчя від дня смерті Т. Шевченка; відбувся т. зв. Шевченківський страйк коломийських гімназистів.

1911 р. - створено приватну жіночу гімназію (семінар).

1911 р. - засновано русько-католицьке товариство під покровом св. Йоана Милостивого, яке гуртувало пайбідніших українських містян.

1911 р. - відбулися парламентські вибори, депутатом обрали коломийського адвоката, провідника «Січей» К. Трильов-ського.

1911 р. - у Коломиї створено Крайове товариство українських есперантистів «Поступ» (Progreso).

1912 р. - у Коломиї почала виходити суспільно-політична щотижнева газета «Покутське слово», яка продовжила традиції прихильників І. Франка.

1912 р. - відбулася знаменита Виставка домашнього промислу, па яку приїхав глава греко-католицької церкви, митрополит Андрей Шептицький. Організаторами виставки стали коломийські філії товариства «Просвіта» і «Сільський Господар» та місцева «Родина».

1912 р. - у Коломиї створено товариство «Рідна хата».

1912 р. - в Коломийській українській гімназії засновано юнацьку скаутську організацію Пласт.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ_________________________________39

1912 р. - І. Франко востаннє приїхав до Коломиї, де при переповненій залі читав свого безсмертного «Мойсея».

1912 р. - окружний комітет «Рідної Школи» відкрив приватну 4-класову дівочу школу, до якої вписалося 80 дівчат.

1912 р. - у Коломиї почала виходити газета «Учительське слово» (1912 — 1914), яка боронила права української освіти і вкраїнського вчительства, розповідала про стан освіти в місті і краї.

1913 р. - на соймових виборах депутатом обрали коломийського адвоката, відомого громадсько-політичного діяча Кирила Трильовського.

1914 р. - почала виходити суспільно-політична, культурно-освітня газета «Коломийське слово» - останній місцевий часопис цісарського періоду, вихід у світ якого перервала Перша світова.

1914 р. - професор Коломийської гімназії, письменник Дмитро Николишин заснував у Коломиї книжкову серію «Загальна книгозбірня» (1914— 1942,з перервами), яку започаткували «Історичні поеми» Тараса Шевченка.

1914 р. - українська громадськість велично відзначала 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. Вершиною ювілею стало відкриття бюста Кобзаря (голова оргкомітету - Ромуальд Думін, меценати - Мелетій Кічура та інші, автор - Михайло Гав-рилко?), під час якого слово виголосив Василь Стефаник, уривки з «Гайдамаків» читав Лесь Курбас, співали «Коломийський Боян» і «Станиславівський Боян». Це був перший український пам'ятник у Коломиї, який через кілька місяців знищили російські війська.

У 1900-ті в Коломиї також засновано «Покутський союз», філію товариства «Сільський Господар», дяківську школу, товариство «Учительська громада».

Дуже вартісну характеристику українського середовища Коломиї читаємо в одному з чисел львівського журналу «Руслан» за 1906 р. Йдеться про те, що одна група коломийців гуртувалася коло Народного дому і товариства «Родина». Це були т. зв. демократичні иаротовні прихильники поглядів І. Франка,

Микола Савчук

найосвіченіші коломийські українці. Другу партію становив адвокат К. Трильовський з членами свого товариства «Січ», але це були переважно селяни. Фактично К. Трильовський творив нашу сільську еліту радикального спрямування. З його коломийського оточення знаємо лише Павла Олеарчука, Ярослава Навчука та Івана Чупрея. І третю групу становили москвофіли на чолі з адвокатом Володимиром Дудикевичем.

До москвофільського середовища належав діяльний ІОліан Кисілевський, чоловік відомої громадської діячки, редакторки Олени Кисілевської. Він народився 1864 р. у давній священи-чій галицькій родині. Закінчив гімназію. Служив в австро-угор-ській армії. Працював поштовим службовцем у Коломиї. Писав і видавав книжки москвофільським язичієм у друкарні М. Білоуса в Коломиї, дописував до місцевої преси. Належав до майже всіх москвофільських коломийських організацій, в яких посідав чолові посади чи належав до керівного ядра. Однак мав лагідний характер і не боронив дружині брати участь у громадському житті. Щоб не давати сина до української чи польської Коломийських гімназій - послав його на навчання до німецької гімназії в Чернівцях.

Після проголошення ЗУНР Юліан Кисілевський очолив коломийську пошту і з розумінням сприйняв звістку про те, що його син Володимир зголосився до УГА.

Помер Юліан Кисілевський 1928 р. в Коломиї.

Отже, до прихильників Національно-демократичної партії, або демократичних народовців на поч. 1900-х належали: радник суду М. Каратницький, професори гімназії М. Рибачекта Е. Макарушка, кандидати в судді А. Лепкий та О. Гордійчук, поштовий асистент А. Гладій, учитель виділової школи І. Громик, учитель С. Михайлюк. Всі вони провадили товариство «Родина», яке в Народному домі активно організовувало різні імпрези. Режисером тих прецікавих вечірок був К. Кмицикевич.

Одним з керівників цього середовища був асесор магістрату Лесь (Александр) Кульчицький (1859 - 1938). Це видатний український громадський діяч, доктор права. З його ініціативи в Коломиї в кін. XIX - на поч. XX ст. створено банк «Покутський

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Союз», філію товариства «Просвіта», Інститут «Руський Народний Дім», повітовий комітет Національно-демократичної партії, тижневик «Поступ» (1903 - 1905). Згодом він переїхав до Львова, де втілив чимало нових корисних громадських ідей.

До його ідейних побратимів і найосвічспіших коломийців того часу належав і професор гімназії Лсонтій Кузьма (1865 -1925). Уродженець Львівщини, він закінчив філософський факультет Львівського університету (1889). Потім учителював, а 1897 р. опинився в Коломиї. Викладав у гімназії латинську і грецьку мови, був головою товариства «Учительська громада», членом виділу товариства «Український Народний дім», багатолітнім головою коломийської філії товариства «Просвіта». Очолював комітет, який організовував виступ Івана Франка у Коломиї і особисто запросив письменника листом від 17 грудня 1911 р. приїхати до міста для прочитання свого твору. Під час візиту Івана Франка 11 січня 1912 р. зустрічав, супроводжував його і приймав у своему домі на вул. Новій, 6 (тепер вул. Родини Кузьми).

Безперечно, один з представників коломийської еліти того періоду був перший і незмінний до 1914 р. директор Коломийської української гімназії Софрон Недільський (1857 -1917). Уродженець Прикарпаття, він закінчив філософський факультет Віденського університету. У Коломиї опинився 1894 р., де викладав латинську мову в гімназії, а 1900 р. його призначили директором нашої гімназії. Був високоінтслігентною, патріотичною людиною, справжнім керівником і педагогом, який дбав про освітній процес, про гімназію та її вчителів і учнів. Крім того, брав активну участь у громадському житті, зокрема був першим головою філії товариства «Учительська громада».

Діяльними в освітньому й громадському житті були й такі професори Коломийської гімназії: Лев Дольницький (1859 -1935), який брав активну участь в громадському житті, знаменитий бас «Коломийського Бояна», якого гімназисти любовно називали «Дзядзьо»; Остап Макарушка (вчителював тут у 1897 - 1905 рр.; згодом відомий мовознавець, автор підручників, дійсний член НТШ), Іван Раковський (вчителював тут у 1899 -

Микола Савчук

1903 рр.; активний член «Просвіти», згодом відомий в Галичині природознавець й антрополог, почесний член НТШ, головний редактор УЗЕ), Володимир Масляк, Михайло Рибачок (на поч. 1900-х очолював «Коломийський Боян»), Антін Крушельниць-кий (згодом - відомий літературознавець, автор підручників), Ярослав Гординський (доктор філософії; вчителював тут у 1905 - 1912 рр., видав низку книжок), Богдан Левицький (вчителював тут впродовж 1906- 1944 рр.), Володимир Лепкий, Прокіп Мос-тович, Никифор Данині, Теодор Примак (один період очолював коломийську філію товариства «Сільський Господар»), Остап С'вітлик, Стефан Галібей, Иосиф Чайківський, Олекса Ковбуз, Мпрон Зарицький (згодом відомий науковсць-математик), Дми-іро Николишин (згодом відомий літературознавець, письменник), Роман Шипайло (1882 - 1944?; очолював «Коломийський Боян», створив перший осередок Пласту, організатор туристичного руху) та іп. Усі вони брали більшу чи меншу участь в громадсько-політичному житті міста перед Першою світовою війною.

Вищеназваних доповнило національно-свідоме вчительство, яке працювало у коломийських державних і приватних школах. Одним з організаторів українського приватного шкільництва був професор гімназії Никифор Давиш (1877 - 1954). Поміж чільних представників варто згадати Василя Витвицько-го (? - 1936). Це був досвідчений педагог, перший голова коломийської філії ВГІУВ в 1905 р.. вчитель української приватної жіночої семінарії у 1910-і, директор української народної школи ім. Т. Шевченка. Його дружина Олена Витвицька (1871 - 1937) була однією з найдієвіших освітніх діячок того часу: перша голова бурси коломийської філії ВПУВ, учителька школи ім. Княгині Ольги, активна діячка «Руського жіночого кружка». До вчительського активу належали управитель народних шкіл Василь Барнич, директор школи ім. Т. Шевченка Т. Рибак та вчитель С. Михайлюк, учителі виділової школи І. Гомик та М. Книш.

До дієвого коломийського жіноцтва долучилася й Марія Ко-лцуняк-Кузьма (1884 - 1922) - донька талановитого педагога й фольклориста Миколи Колцуняка. Вона народилася в с. Яво

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

рові на Гуцульщині. Після закінчення учительської семінарії у Львові вчителювала в покутських селах, а потім поселилася в Коломиїта працювала в школі. Одна з засновниць Кружка українських дівчат у Коломиї і перша його голова. У 1902 р. дебютувала як письменниця, публікувала статті, видала книжку. Була першою дружиною Осипа Кузьми.

Поміж правників активними залишалися адвокати Теофіл Дембицький та Карло Шипайло (засновник Русько-католицького товариства св. Иоанна Милостивого), судові радники Коломийського окружного суду Іван Чернявський (1867 - 1959; член комітету Виставки домашнього промислу, відомий філателіст) та Володимир Глинський (1843 - 1920; член різних товариств і комітетів, один з ініціаторів «Руської захоронки»; залишив вартісні спогади з 1916 - 1920 рр.), радник суду М. Каратницький, працівник староства Р. Левицький, кандидати в судді А. Лепкий та О. Гордійчук.

Здається, 1910 р. у Коломиї опинився правпик і поет Ме-летій Кічура (1881 - 1939). Уродженець Тернопільщини, він закінчив Віденський університет. Це був зять судового радника В. Глинського. У місті над Прутом працював судовим службовцем, помічником адвоката (1910 - 1914) та влився до активного міського середовища. Належав до радикалів. Є повідомлення, що М. Кічура фінансово підтримував товариство «Коломийський Боян», Інститут «Український Народний дім» та дав кошти на будівництво погруддя Т. Шевченка. Брав активну участь у виданні газети «Покутське слово» (1912 - 1913), підтримував товариство «Рідна Школа», виступав на селянських вічах, з доповідями в «Народному Домі». Мав талант співака, музиканта, оратора. У Коломиї видав поетичну збірку «Tempi Passati. Строфи» (1913). Воював на Першій світовій, потрапив до російського полону. Згодом залишився в СРСР, де його знищили в період сталінізму.

Однак найбільшою постаттю 1900-х рр. у Коломиї, безперечно, вважається адвокат Кирило Трильовський (1864 - 1941) - талановитий організатор, один з радикальних провідників, який створив 1901 р. товариство «Січ». Це було руханково-гіо-

44 Микола Савчук

............ I ■ і -і" --'.- ■■■■-■■. .J-

жсжне товариство, хоча виконувало більше політичні й культурні завдання. Осередки «Січі» розмножувалися з неймовірною швидкістю, постійно відбувалися січові свята й віча. Це налякало місцевих польських шовіністів та гебреїв, які вважали К. Трильовського найбільшим своїм ворогом. Так само І москвофіли, позиції яких остаточно підірвала січова діяльність К. Трильовського. Натомість покутське й гуцульське селянство мали коломийського адвоката за свого вождя і називали його січовим батьком, батьком Кирилом, обирали його депутатом Галицького сойму й Віденського парламенту.

Кирило Трильовський був блискучим оратором, який одного разу в парламенті Австро-Угорщини виступав безперестанку 10 год. Боронив національні інтереси і права галицького селянства. Крім того, видавав часописи, календарі й книжки.

Кирило Трильовський народився на Львівщині, навчався в Чернівецькому, Львівському та Віденському університетах, доктор права. Від 1901 р. жив і працював (з перервами) у Коломиї. У 1920-і почав відходити від активного громадсько-політичного життя. Дивом уник сталінської розправи за перших совітів. Вдячні коломийці назвали одну з вулиць його прізвищем, встановили його меморіальну таблицю на будинку, в якому він мешкав і працював, назвали міський парк його прізвищем та відкрили там йому пам'ятник, побачила світ книжка «Січовий батько». Найбільше до прослави Кирила Трильовського прислужилися сучасні коломийці - адвокат Михайло Петрів та директор педколеджу Валерій Ковтун.

"Активну участь в громадському житті брали старший офі-ціял магістрату Олександр Печерський, поштовий асистент А. Гладій, згаданий попередньо лікар Володимир Кобринський та залізничник Володимир Кобринський.

На поч. 1900-х у Коломиї поселився випускник медичного факультету Віденського університету, лікар Зиновій Левиць-кий (1865 — 1943). До того він працював лікарем-асистентом у Празькому університеті. У Коломиї спочатку відкрив приватний медичний кабінет, а невдовзі його призначили директором міської лікарні. Доктор Левицький був одним з членів-засновників

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

УЛТ у Львові, у 1914 р. призначений членом крайової ради здоров'я. У Коломиї він належав до міської еліти, до керівництва Інституту «Український народний дім», був президентом виставкового комітету знаменитої Вистави домашнього промислу (1912), у період ЗУНР очолював повітову лікарню. Коротко ще очолював цей медичний заклад у 1920-і, але згодом польська влада відсторонила його від посади і доктор Левицький перебрався до с. Коршева, де провадив приватну медичну справу, працював і в санаторії в с. Черемхові.

Культурно-мистецьку еліту того періоду творили вищезгадані члени Літературно-драматичного товариства, актори Іван та Іванна Біберовичі, поет і правник Мелетій Кічура, ветеринарний лікар, письменник і краєзнавець К. Кучурак, портрет якого намалював Ярослав Пстрак. Біографія цієї цікавої постаті наразі не вивчена. Коротко на поч. 1900-х належали до цього активного середовища професор гімназії та письменник Володимир Масляк (1858 - 1924), професор гімназії й письменник Сильвестр Яричевський (1871 - 1918), художник і графік Ярослав Пстрак (1878 - 1916), а також талановиті уродженці Коломийщини - письменник і публіцист Ярослав Весоловський (1881 - 1917) та письменник і редактор Лесь Гринюк (1883 -1911).

До слова, в цей останній період Австро-Угорської імперії в Коломиї збільшилася кількість українців, які придбали власні будинки. Є ще один вельми промовистий, але нікому не відомий факт: перед Першою світовою війною довголітній міський урядовець Олекса Печерський і лікар Володимир Кобринський, які були найліпшими приятелями, купили по півморга полонини на горі Лукавиця в Буркуті на Гуцульщині (тепер Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.) і там поклали хатку - свого роду туристичний пункт для походу в навколишні гори. Ним могли скористатися не лише власники, але й їхні родини і товариші. Це були початки нашого українського туризму.

А що ж коломийські москвофіли? До вже діяльних їхніх організацій (Общество імени Михаїла Качковского, бурса Свято-михайлівського інституту) додалися нові: Торгово-промышлен

Микола Савчук

ный союзъ, кредитовое общество «Прутъ», кредитовое общество «Самопомощь», «Мирный трудъ», Школа шиття і крою, пожежні дружини, Русскій дівочий пансіон ім. Ф. Білоуса, а «Власную помощь» перейменували на благотворітсльное общество «Братская помощь». Па московські гроші вони орендували в серед-місті прис гійні камениці. Цікаво, що їхня газета «Русская Рада», яка в перші десятиліття свого існування була вельми вартісним виданням, описувала місцеві і крайові події, - поволі перетворилася на убогу газету, яка друкувала інформацію лише про діяльність коломийських москвофільських організацій та осіб. Врешті 1913 р. помер її довголітній видавець і редактор Михайло Білоус. А до москвофільського «управлєнія» належали адвокат Володимир Дудикевич, поштовий службовець Юліан Ки-сілевський, професор гімназії Юліан Насальський, настоятель церкви св. Михайла о. Микола Семенів, о. Михайло Романов-ський, о. Іван Монцібович, о. Михайло Лсвицький, доктор Іван Оробець, доктор Василь Юрченко, радник суду Антоній Чубатий (належав до виділу першого Руського літературно-драматичного товариства (общества) в Коломиї), радник консисторії о. Стефан Крушельницький, Олександр Герасимович, крамар Николай Болехівський, касир Андрій Шуст, Юліян Ялинський, 1. Цурканович. Однак російські гроші не допомогли, бо 1907 р. москвофіли з тріском програли вибори, а селяни масово почали відступати від «кацапської» партії, яка потерпіла повне фіаско, хоча ожила в період Першої світової, коли Галичину окупували російські війська...

У ті передвоєнні роки існувала і коломийська бізнесова еліта, до якої належали: Михайло Білоус - власник друкарні й видавництва, Євстахій Турянський - власник фабрики цементних дахівок і дрогерії, Микола Болехівський - власник крамниці та інші.

Свого часу відомою в Коломиї була родина професійних рибалок і патріотів Микитюків. Мешкали вони над Прутом, де Ігнатій (Гнат) Микитюк (1859 - 1937) з дружиною виховував н'ятьО/Х синів, займався рибальським промислом і заготовляв лід для коломийських ледівень. Тривалий час його обирали міським

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

радником. Цей чоловік фінансово підтримував українські заклади: народну школу ім. Т. Шевченка, товариство «Рідна Школа», українську гімназію. Своїм сипам дав гімназійну освіту. Вони боролися за волю України, Максима й Петра розстріляли гестапівці, священика Володимира-Луку убили сові ти, наймолодшому Ярославові, після польських, радянських і німецьких тюрем, вдалося емігрувати на Захід; син Клим па Першій світовій утратив ногу, а відтак утратив і сина Зсновія, який пішов до УПА і там пропав.

У 1900 - 1914 рр. в Коломиї побачило світ багато книжок українських і світових письменників. З сучасників у той період тут надруковано твори Івана Франка. Богдана Лепкого, Антона Крушельпицького, Сильвестра Яричевською, Дмитра Николи-шипа, праці Кирила Трильовського.

У період незалежності України прізвищами коломийської української еліти 1880-х - 1910-х рр. названо багато міських вулиць, поставлено пам'ятник-погруддя та меморіальну таблицю Кирилові Трильовському, з ініціативи діячів культури - директора Коломийського педагогічного коледжу Валерія Ковтуна і адвоката Михайла Петріва у 2009 р. відроджено «Січові свята», яких відбулося до 2017 р. сім. Опубліковано багато істо-рико-краєзнавчих статей у місцевій пресі, сфільмовано нариси, які демонструвалися на місцевому телебаченні, видано кілька книжок і листівку з Кирилом Трильовським. Прізвищем видатного художника Ярослава Пстрака названо Коломийську дитячу художню школу, прізвищем о. Йосафата Кобринського - Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. А чоловічий Клуб Коломийців поміж своєї атрибутики мас й капелюх меценаса Дсмбицького, який одягає па голову новообраним членам клубу.

Однак представники коломийської української еліти періоду 1880-х - 1914 року заслуговують ще більшого визнання і пам'яті в сучасників, які могли б у цьому контексті реалізуват и цікаві ідеї.

48________________________________________________________Микола Савчук

Літ.: Русская Рада [Коломия]. -1900,1901,1902,1903,1904,1905,1906,1907, 1908,1909, 1910, 1911,1912; Новий громадський голос [Львів]. - 1905. -жовтень; Руслан [Львів]. -1906.-20травня;-1911.-6січня; Діло [Львів].

- 1911. - 1 серпня. - С. 6-7; Свобода [Львів]. - 1912. -19 вересня; Хроніка НТШ. Вип. І-ІІ. - Львів, 1920. - С. 42-43; Олесницький Б. Перші організації українських лікарів на західніх українських землях // Лікарський Вісник [Нью-Йорк]. - 1954. - Ч. 1. - С. 13-16; «Над Прутом у лузі...». Коломия в спогадах / За ред. 3. Книша. - Торонто: Срібна сурма, 1962. - 431 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле / Ред. та упор. Б. Романенчук. - Філядельфія: Комітет коломиян, 1988. -960 с.; Білинкевич І. Іван Франко і Коломия. - Івано-Франківськ: Галичина, 1991. - 24 с.; Савчук М. Тарас Шевченко на землі коломийській. - Івано-Франківськ: Галичина, 1991. - С. 10-15; Українські лікарі Прикарпаття / Упор. П. Арсенич, Л. Вардзарук. - Івано-Франківськ: Галичина, 1991. -44 с.; Васильчук М. Письменство на Коломийщині. Друга половина 16 століття - 1939 рік. - Коломия: Народний дім, 1993; Пундій П. Українські лікарі. Біобібліографічний довідник. Кн. 1. /Лікарський збірник. Нова серія. - Т. II. - Львів: НТШ - Чикаго: УЛТ Північної Америки, 1994. - 328 с.; Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 1, літера А. - Коломия: Вік, 1996. - 36 с.; Зшиток 2, літера Б. - Коломия: Вік, 1998. - 120 с.; Зшиток 3, літера В. -Коломия: Вік, 2000 - 246 с.; - Зшиток 4, літери Г, Ґ. / За ред. М. Васильчука, М. Савчука. - Коломия: Вік, 2006. - 228 с.; Зшиток 5, літера Д. - Коломия: Вік, 2007. - 148 с.; - Зшиток 6, літери Е - Й. - Коломия: Вік, 2014. - 200 с.; Зшиток 12, літера Ч. / за ред. М. Савчука. - Коломия: Вік, 2001. - 64 с.; Зшиток 13, літера Ш. - Коломия: Вік, 2003. - 110 с. - Зшиток 14, літери Щ-Ю-Я. - Коломия: Вік, 2002. - 64 с.; Головацький І. Коломийський меценат і коломияни - члени НТШ // Вісник НТШ [Львів]. -1998. - Ч. 19-20. - С. 32-34; Ясінчук 3. Письменник Юліан Кисілевський // Вільний голос [Коломия]. 2001. -15 серпня; Васильчук М. Силуети. Коломиєзнавчі тексти. - Коломия: Вік, 2006. - 304 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле // Упор. М. Савчук. - Т. II. - Філядельфія - Коломия: Комітет коломиян, 2008. - 400 с.; Монолатій І. Цісарська Коломия. 1772 -1918. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. - 306 с.; Кочержук М. Українська державна гімназія в Коломиї. 1892 - 1944. - Коломия: Вік, 2011. - 302 с.; Петрів М., Гуйванюк М., Ковтун В., Савчук М. Січовий батько. Штрихи до портрета Кирила Трильовського. - Коломия: Вік, 2012. - 64 с.; Васильчук М. Scripta Manent (Написане зостається). - Коломия: Вік, 2013. - 224 с.; Волошинський Б. Доля архіву родини Біберовичів // [Просценіум]. Львів.

- 2014. - Ч. 1. - С. 68-75; Петрів М. Теофіл Дембицький // Галичина [Івано-Франківськ]. - 2015. - 6 серпня. - С. 9; Хрестоматія з історії Коломиї / Упор. І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2016. - 672 с.; Нагірний В. Дві долі одного життя. - Івано-Франківськ: НАІР, 2016. - 109 с.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

КОЛОМИЙСЬКА ЕЛІТА 1848 - 1850-их років

о. Іван ОЗАРКЕВИЧ (1795 -1854) -довголітній парох коломийської церкви, громадський діяч

КОЛОМИЙСЬКА ЕЛІТА 1860-их

Михайло БІЛОУС (1838 -1913) - громадський діяч, власник першої коломийської друкарні, видавець

Михайло КАЧКОВСЬКИЙ (1802 -1872) - судовий ад'юнкт, громадський діяч

Обкладинка книжки Миколи Верещинського «Проповьди церковный». Т. II. - Коломия, 1883. Раритетне видання.

- 1870-их років

Теодор (Федір) БІЛОУС (1827 -1892) - визначний громадський та культурно-освітній діяч, депутат сейму, перший директор Коломийської гімназії, педагог, письменник

Григорій КУЛЬЧИЦЬКИЙ (1819 -1904) - визначний культурно-освітній діяч, педагог, директор Головної окружної школи

о. Лука ДАНКЕВИЧ (1791 -1867)-визначний громадський діяч, парох коломийської церкви, байкар.

Микола Савчук

КОЛОМИЙСЬКА ЕЛІТА 1880-их - 1900 року

Засновники Гуцульської* промислової спілки в Коломиї: сидять (від ліва до права) економіст Ілярій Гарасимович, адвокат Северин Данилович, професор гімназії Теофіл Грушкевич, землевласник та меценат Володислав Федорович, о. Микола Лепкий, скарбовий урядник Петро Корчинський; стоять (від ліва до права) купець Теодор Величко, поштовий службовець Юліан Кисілевський, художник Валеріан Крицінський, різьбяр Микола Семенюк з Печеніжина, інженер Михайло Голейко. Коломия, 1890-і рр.

Друкарня (печатня) і дім братів Білоусі в - спочатку перший культурно-просвітній центр коломийців, згодом - центр культурно-просвітнього життя лише місцевих москвофілів

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

с •Ф. - №. .`Xs' ■м Пг шк/ 'і А * ./ • • ` . * *У • #4;і міквММ jMflHlH 1 ' А

Альбін БЛОНСЬКИЙ (1865-1943) Олекса ПЕЧЕРСЬКИЙ - визначний Володимир ГЛИНСЬКИЙ

- громадський діяч, підприємець, громадський діяч, канцелярист (1843-1920)

радник міської управи магістрату - громадський діяч, радник суду

**1

і- Я *т (7 1W

■р Л ' і -і ж

t ІЯЕ

`і' -

■ *Г«

Михайло ПАВЛИК (1853-1915) о.Теодозій КУРП'ЯК (1869 -1946?) о. Клим КУЛЬЧИЦЬКИЙ (1863-

- громадсько-політичний діяч, - парох коломийської церкви, 1932) - священик, громадський,

редактор диригент «Коломийського Бояна» кооперативний, церковний діяч

■ 1

V z • Vł5

1Ж

Теофіл ДЕМБИЦЬКИЙ (1845 -1916) Олександр (Александер) КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир КОБРИНСЬКИЙ (1858 - визначний громадський діяч, (1859 -1938) - визначний -1942) - громадський діяч,

адвокат, меценат економічний діяч, асесор коло- доктор медицини

мийського магістрату, доктор права

Микола Савчук

Іван БІБЕРОВИЧ (1854 -1920)-відомий театральний діяч та актор

Іванна БІБЕРОВИЧ(ЕВА) (1858 -1937) - видатна театральна акторка

Гнат (Ігнатій) МИКИТЮК (1859-1937) - підприємець, рибалка, меценат

КОЛОМИЙСЬКА ЕЛГГА 1900 - 1914 рр.

Перший випуск Коломийської державної української гімназії. Сидять у першому ряду професори гімназії (від ліва до права): Михайло РИБАЧЕК(1874 -1926), Іван РАКОВСЬКИИ (1874 -1949), Юліан НАСАЛЬСЬКИЙ (1847 -1913), Корнило ПОЛЯНСЬКИЙ (1843 -1910), о. Антін ВОЙЦІХОВСЬКИИ (ВОЙТІХОВСЬКИЙ) (1859 -1932), директор гімназії Софрон НЕДІЛ ЬСЬКИЙ (1857 -1917), Людвик САЛЬО (1853 -1915). Коломия, 1900 р.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Мелетій КІЧУРА (1881 -1939) -адвокаті письменник, радикальний діяч

Кирило ТРИЛЬОВСЬКИЙ (1864-1941) - адвокат, депутат(посол) парламенту, визначний діяч радикального руху, засновник товариства «Січ»

Василь (? -1936) і Олена (1871 -1937) ВИТВИЦЬКІ

- видатні освітні діячі, педагоги

СофронНЕДІЛЬСЬКИЙ (1857-1917) - перший директор української гімназії в Коломиї, педагог

НикифорДАНИШ (1877-1954)

- педагог, професор гімназії

Лев ДОЛЬНИЦЬКИЙ (1859-1935)-педагог, професор гімназії

Леонтій КУЗЬМА (1865-1925)

- педагог, професор гімназії, громадський діяч

Прокіп МОСТОВИМ (1867-1937)

- директор української гімназії в Коломиї, педагог

Іван ЧЕРНЯВСЬКИЙ (1867-1959) - громадський діяч, службовець суду, адвокат, колекціонер

Микола Савчук

о. Зенон КИРИЛОВИЧ (1865 -1919)

- священик греко-католицької церкви, композитор, музикант на цитрі

Роман ЗАЯЧКІВСЬКИЙ (1881-1949)

Марія КОЛЦУНЯК-КУЗЬМА (1884 -1922) - громадська діячка, письменниця

КОЛОМИЙСЬКА ЕЛІТА ПЕРІОДУ ЗУНР (листопад 1918 р. - травень 1919 р.)

Командант окружної військової команди в Коломиї сотник Теодор ПРИМАК (ліворуч) з ад'ютантом-хорунжим Іваном ДАНИЩУКОМ, 1918 р.

Теодор ПРИМАК (1876 - 1930-і) - педагог, військовий діяч

Редактор газети «Покутський вістник», адвокат Ярослав НАВЧУК і сотник УГА Ярослав КУРИЛЮК (1892 -1960). Коломия, 1919 р.

Омелян КАРАШКЕВИЧ (1893 -1969) - письменник, журналіст

Гнат КОЛЦУНЯК (1888-1937) - диригент і художник, діяч культури

Максим (Макс) МИКИТЮК (1895 -1942) - військовий діяч, сотник УГА, членОУН

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

КОЛОМИЙСЬКА еліта міжвоєнного періоду (1919 р. - 1939 р.)

Антін КУЗЬМИЧ (1886-1941)-адвокат, відомий просвітянський та радикальний діяч

Іван ГАНКЕВИЧ (1879-1932)-адвокат, громадський діяч

Іван ЗАВАЛИКУТ (1884-1975)-адвокат, діяльний член УНДО, двічі депутат сейму

Іван МОГИЛЬНИЦЬКИЙ (1894 -?) - адвокат, діяльний член УСРП та «Каменярів»

Іван НОВОДВОРСЬКИЙ (1878-1942) - адвокат, діяльний член «Просвіти», «Рідної Школи», УСРП, Коломийський окружний командантУВО

Олекса КОССАК (1887-1942)-адвокат, провідний член УНДО, «Сокола»

Роман СТАВНИЧИЙ (1889-1959)-адвокат, культурний діяч

Володимир БІЛОЗОР (1890 -1969) - лікар, полковий лікар УСС, організатор УЛТ в Коломиї

Ярослав ШИПАЙЛО (1884 -1968) -адвокат, діяльний член «Сокола», «Рідної Школи», УНДО

Микола Савчук

Володимир ГАНЬКІВСЬКИЙ (1897 -1945) - лікар, військовий аташе ЗУНР, діяльний член УЛТ і «Сокола»

Олександр КОЗАКЕВИЧ (1873 -1952) - лікар, сотник УГА, діяльний член УЛТ і «Сокола»

Зиновій ЛЕВИЦЬКИЙ (1865-1943)-лікар і громадський діяч

Микола ГНАТЧУК (1902-1985)-лікар, діяльний член УЛТ і УГТ

Дмитро СТАНКЕВИЧ (1901-1942)

- лікар, окружний провідник ОУН

Видавець Зенон КИРИЛОВИЧ (1892 — 1944)

Курс першої допомоги жіночої гімназії «Рідної Школи»: сидять (від ліва до права): доктор Дмитро Станкевич, невідома, доктор Олександр Козакевич, доктор Володимир Білозор, Марія Левицька (Ґоянюк), доктор Микола Гнатчук; вище посередині стоїть доктор Володимир Ганьківський. Коломия, 1933 р.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Гімназійна еліта: (від ліва до права): Роман Шипайло, Богдан Левицький, Иосиф Чайківський, Лев Дольннцькии, директор Прокіп Мостовим, директор Станіслав Котецькии, о. Іван Станецький, Остап Світлик, Володимир Лепкий, Дмитро Николишин. Коломия, 1934 р.

Микола Савчук

Роман ШИПАИЛО (1882-1944?)-професор гімназії й сотник УГА

Петро ФРАНКО (1890-1941)-професор гімназії, спортивний діяч, письменник

Орест КУЗЬМА (1893-1968)-професор гімназії й есперантист

Ілько ГАВРИЛЮК (1874 -1946)-професор гімназії й сотник УГА

Карло НОВАК (? -1945) - директор гімназії «Рідної Школи», член УСРП

Микола НОВАК (1880-1942)-адміністратор Коломийської філії товариства «Рідна Школа», член УСРП

Василь МИКИТЧУК (1887 -1986) - учитель, громадський діяч, ініціатор УЗЕ

Анастасія МИКИТЧУК (1889-1977) - учителька, громадська діячка

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Марія КОБРИНСЬКА Стефанія ЧУБАТА Марія БІЛОЗОР

(1908 -1990) - учителька, (1875 -1947) - учителька, (1894 -1994) - громадська

членкиня УСРП та «Каменярів» культурна діячка, письменниця діячка, медичний працівник

Активні учасниці жіночого руху: (сидять від ліва до права) Ольга Шипаило(ва), Зиновій Левицька, Ставнича, І. Гнатчук(ова), Ґудз: (стоять від ліва до права) Ставнича, Емілія Левицька, Тетяна Кічура, Наталя Біберович-Курп як, Марущак(ова). Коломия, 1938 р.

Микола Савчук

Управа Окружного союзу кружків товариства «Рідна Школа» в Коломиї: (сидять від ліва до права) Олена Коссак, Ярослав Шипайло, Іван Могильницький; стоять (від ліва до права) Дмитро Михайлюк, Йосип Баб'юк, Клим Гнатюк, Андрій Стромецький. Коломия, 1937 р.

Г ♦ *1 * II І* ♦

V »

Провідні коломийські діячі кооперативного руху (сидять від ліва до права): директор Окружного союзу кооператив Михайло Берлад, голова Коломийської філії товариства «Сільський Господар» Володимир Кобринський, інженер, агроном Василь Дмитренко, І. Савків, М. Микитюк; стоять (від ліва до права): книговод Окружного союзу кооператив М. Третяк, інженер, агроном Ярослав Зайшлий, директор коломийського відділу «Маслосоюзу», доктор Володимир Левицький, організатор І. Михайлів, директор банку «Покутський Союз» Іван Пашкевич, директор кооперативи «Покутський господар» Р. Боднар. Коломия, 1930-і рр.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Михайло БЕРЕЗОВСЬКИЙ (?-?)-інженер-землемір

Микола КОВАЛКЖ (1896 -1979) -видавець, підприємець

Дмитро КУЗИК (1906 -1982)-інженер-проектант, громадсько-політичний діяч

о. Олександр (Александер) РУСИН (1868 -1955) - довголітній коломийський декан греко-католицької церкви

Олена КИСІЛЕВСЬКА (1869 -1956)

- громадсько-політична діячка, депутат сейму Польщі, редактор, видавець

о. Микола КАПУСТИНСЬКИЙ (1893 -1953) - довголітній катехит Коломийської гімназії

Ірина ВІЛЬДЕ (1907 -1982)-відома письменниця, педагог

Володимир КОБРИНСЬКИЙ (1873 -1958) - службовець, ініціатор створення музею Гуцульщини та перший його директор, діяльний член УНДО і товариства «Сільський Господар»

Микола МАТІЇВ-МЕЛЬНИК

(1890 -1947) - письменник, педагог

Микола Савчук

Осип КУЗЬМА (1880-1954)-видавець і книгар

Ярослав ЛУКАВЕЦЬКИЙ (1908-

1993)-художник

Дмитро НИКОЛИШИН (1884-1952) - професор гімназії, письменник, видавець, член УНДО

Роман РУБІНҐЕР (1893-1964)

- педагог, скрипаль, перший директор музичної школи

Галина ЛАГОДИНСЬКА-ЗАЛЕСЬКА (1900 -1964) - педагог, піаністка

Учителі Коломийської філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (від ліва до права): Роман Рубінґер (директор), І. Сатурська-Филипович, Роман Ставничий, Т. Ґіссовська, Фелікс Баран, В. Павлюк.

1930-і.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Яким ХРИСТИЧ (1884-1971)-державний діяч УНР, редактор, наддніпрянець

Олекса СКАЛОЗУБ (?-1947)-театральний діяч, наддніпрянець

Іван ЗУБЕНКО (1888-1940)-письменник, сотник АрміїУНР, наддніпрянець

Михайлина ГНАТКОВСЬКА (1895-1990-і)-підприємець-фотограф

Василь ДМИТРЕНКО (1892-1980)-коооперативний діяч, інженер-агроном, діяльний член тов наддніпрянець

Спортивна еліта 1930-х, провідні майстри великого тенісу: (від ліва до права) адвокат Іван Могильницький, професор гімназії Йосиф Чайківський, Соня Могильницька, професор Олександр Кульчицький, Ірина Стецик, невідомий англієць у кашкеті, Любко Чайківський, Роман Сельський, адвокат Іванець. Коломия, 1934 р.

Микола Савчук

Митрополит греко-католицької церкви Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ з коломийською елітою на Виставці домашнього промислу. Коломия, 1912 р.

Коломийська еліта прощає видатну письменницю Ольгу Кобилянську на двірці. Коломия, 2 січня 1928 р.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

1914-1918 РОКИ. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА.

28 липня 1914 р. почалася Перша світова війна, яка втягнула в свою орбіту багато держав, націй, осіб, пожерла мільйони людських життів, залишила калік, руїни і безнадію. Коломия пережила жахіття війни, тричі переходила від одних до інших армій. Різна доля судилася коломийській еліті.

На початку війни згідно з розпорядженням влади з Галичини евакуювали вглиб Австрії багато державних службовців. Так у Відні опинилися директор гімназії С. Недільський, професори гімназії Н. Даниш, Л. Кузьма, Б. Левицький, відомі адвокати Т. Дембицький і К. Трильовський, директор «Покутського Союзу» Захар Скварко, працівник залізниці Володимир Кобринський, судовий радник Коломийського окружного суду Іван Чернявський. В австро-угорській армії воювали на фронтах гімназійні професори С. Галібей, Д. Николишин, Т. Примак, О. Світлик, Р. Ши-пайло, а Іван-Юліан Шпитковський був на війні впродовж 1914 -1918 рр. Участь інших представників довоєнної коломийської еліти у Першій світовій наразі достатньо не вивчена.

Російська окупаційна військова адміністрація формувала місцеве тимчасове управління, розшукувала активних українських громадсько-політичних діячів і винагороджувала москвофілів. У 1914 р. російська окупаційна влада створила Коломийський міський благодійний комітет, до якого належали чотири українці. Міським головою призначили Маркелія Дяковського. Крім нього до комітету входили Михайлина Дяковська, Микола Березюк та Онуфрій Залуцький. Ці прізвища наразі нічого нам не гажуть. Можливо, це були невідомі і не першорядні коломийські москвофіли. На поч. 1915 р. цей комітет уже нараховував 12 осіб.

У 1915 р. російська окупаційна влада вивезла до Росії керівника коломийського товариства «Громада» П. Рубінґера. У 1916 р. російські каральні органи заарештували багатьох національно-свідомих українців. З відомих нам - Омеляна Карашке-

50______________________________________________Микола Савчук

вича, Миколу Кукурбу, Юліапа Колцуняка, Михаила Назаренка, Івана Чопенка та інших.

Австрійська влада за прихильність до Росії заареш тувала та запроторила до концтабору в Талергофі (Австрія) провідних москвофільських діячів Галичини, в т. ч. й Коломийщини: о. Павла Глібовицького - гіароха в с. Лісній Слобідці, о. Михайла Ле-вицвкого - пароха у с. Нижньому Вербіжі, о. Іван Моццібовича - гіароха у с. Великому Ключеві та інших.

У 1916 р. - на поч. 1917 р. коломийський магістрат очолював 57-річний бурмистр Стефан Букоємський, українець. До магістрату, крім поляків та гебреїв, належав також українець, 69-річний нотар Йосиф Капко. Кілька українців були службовцями магістрату.

У 1917 р. в Коломиї мешкало тільки 12 тис. громадян. Діяльними були авторитетні коломийці: директор гімназії П. Мос-тович, професор гімназії Й. Чайківський, нотаріус Й. Капко. службовець Ю. Колцуняк, колишній директор банку «Покутський Союз» 3. Скварко, суддя Андрій Аронець, керівник Коломийської філії «Народної Торговлі» Микола Коновал, довголітній службовець магістрату Олексій Печерський, Микола Вербовий, священики о. Віктор Лозинський та о. Євгеній Ґіссовський.

13 травня створено комітет з 60 членів, який займався продовольчою проблемою міста. До нього ввійшли, крім поляків, гебреїв і німців, 20 українців: директор гімназії П. Мостович, професор гімназії Й. Чайківський, нотар Роман Заячківський, диктар магістрату Микола Івасюк, о. В. Лозинський, правник В. Глинський, Едмунд Глинський, М. Коновал, Григорій Кокотко, М. Кукурба, Андрій Стражецький, пожежник Антін Говера, Микола Рудницький, Іван Березюк, Іван Ярмолович, Іван Ми-китюк, Стефан Білоскурський, Олена Хоміцька, Марія Кічура, Марія Кузьма (Колцуняк).

16 червня 1917 р. в окупованій російськими військами Коломиї було створено «Тимчасовий міський комітет», до якого ввійшли 7 представників від усіх громад міста: від українців -нотар Й. Капко та директор гімназії П. Мостович. Головою Тимчасового комітету обрали Йосифа Капка, якому водночас довірили посаду бурмистра.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 51

Відроджене товариство «Родина» очолив священик о. Е. Гіс-совський, а його заступником обрали суддю А. Аропця.

4 листопада 1917 р. переобрано керівництво банку «Покутський Союз». Членами наглядової ради стали: голова - Л. Кузьма, о. В. Лозипський, П. Мостович, Іван Біленький, Андрій Стромецький; заступники -Теодор Прокопович, Иосиф Туринський; члени дирекції - о. Е. Гіссовський, М. Кукурба, ІО. Ко-лцуняк; заступники - Микола Іванюк, Омелян Майковський, Й. Чайківський.

9 грудня 1917 р. українці міста вибрали Комітет безпартійний організаційний па чолі з правником І. Чернявським.

Революційні події в Росії посприяли тому, що російська армія відступила з Галичини, і 27 липня 1917 р. до Коломиї повернулася Австро-угорська влада. З Великої України долинали звістки про національно-визвольні змагання.

22 лютого 1918 р. у читальні «Просвіти» зібралося понад 50 коломийців, які обрали комітет для відзначення проголошення Української Народньої Републики (УНР) і укладення нею Берестейського миру. До комітету обрали Й. Капка (голова), о. В. Ло-зинського (міегоголова), адвоката Івана Стрийського(секретар), І. Чернявского, 10. Колцуняка (касир). В. Глнпського, В. Вит-вицького, Й. Чайківського, Пачовського, П. Мостовича, Т. Прокоповича, Книша, о. Грипьовського. М. Кукурбу. С. Букосмсько-го, п. Титинську, п. Кузьму (молодшу), п. Ґудз. До гюходового субкомітету вибрано Пачовського, Т. Прокоповича, Книша.

А 3 березня 1918 р. в Коломиї відбулася небуденна подія -«Свято мира і Української самостійпости», яке зібрало понад ЗО тис. люду. На вічі промовляли батько «Січей» К. Трильов-ський, радикальний діяч Петру к з с. Іспаса (тепер с. Спас Коломийського р-пу Івано-Франківської обл.) та професор Л. Кузьма, який справив велике враження своїм виступом.

10 березня 1918 р. загальні збори членів Інституту «Український Народний Дім» обрали нову раду: Захар Скварко (голова), Леонтій Кузьма (заступник), о. Зенон Кприлович; члени: ІваН Стрийський, Мисевич, Т. Прокопович (секретар), Прокіп Мостович (касир), Лев Кульчицький, Василь Витвицький, Олекса Псчерський (заступник), Михайло Гудз.

Микола Савчук

Коломийська українська еліта створила підпільну організацію. Офіційно цс була читальна секція товариства «Родина», яку очолювали педагог Василь Витвицький і поручник Володимир Бемко. Навколо них згуртувалися чолові представники коломийських українців, які розуміли, що Австро-Угорська імперія доживає останні часи і з'явиться нагода проголосити Українську державу.

Наприкінці вересня 1918 р. у Коломиї в Народному домі з'явився «Український клюб», а насправді це був Коломийський окружний таємний військовий комітет. До нього належали поручники Богдан Білинкевич, Теодор Примак, Степан Свирида і Маці-євич, чотар Дмитро Легкун і ще один хорунжий. Отримавши наказ зі Львова, у ніч з 31 жовтня па 1 листопада, з четверга на п'ятницю, військовий комітет безкровним шляхом встановив українську владу у Коломиї. В операції взяли участь курені поручників Б. Білин-кевича, Андрієвського та Зволинського. Отже, І листопада 1918 р. коломийці прокинулися вже в новій державі - Західно-Українській Народній Републиці (ЗУНР) і побачили на ратуші синьо-жовтий прапор. Це сталося після майже шестисот років неволі...

У період Незалежності коломийці назвали прізвищами коломийських провідних діячів УСС вулиці міста, видано низку книжок на січово-стрілецьку тему, а 17 травня 2007 р. проведена Всеукраїнська науково-теоретична конференція, присвячена пам'яті січового батька Кирила Трильовського.

Літ.: Савчук М. Війни світові. Перша світова війна (1914-18) // Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 3, літера В / За ред. М. Васильчука, М. Савчука. - Коломия, Вік, 2000. - С. 157-160; Українські січові стрільці - лицарі рідного краю / Упор. В. Ковтун, І. Монолатій. - Коломия: Вік, 2007. - 216 с.; Лицарі рідного краю: січово-стрілецька традиція в історії, культурі та мистецтві України XX століття / Упор. І. Монолатій. - Коломия: Вік, 2007. -312 с.; Монолатій І. Місто без властивостей. Коломийська фуґа Великої війни. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2014. - 224 с.; Хрестоматія з історії Коломиї / Упор. І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2016. - 672 с.; Петрів М. Адвокат-філателіст Іван Чернявський: Історія коломийських поштових марок // Дзеркало Коломиї. - 2016. - 11 березня. - С. 11; - 18 березня. —С. 11.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

1 ЛИСТОПАДА 1918 р. - ТРАВЕНЬ 1919 р. ЗУНР.

Українська еліта Коломиї досягла найвищого свого рівня -опинилася при владі у рідній державі. Здійснився віковічний задум - проголошено Українську державу! Тепер еліта повинна взяти на себе відповідальність за захист здобутої перемоги, за налагодження суспільного життя.

Саме в період Західно-Української Народної Республіки у Галичині (через 600 років!) відродилася військова еліта.

Окружним (обласним) військовим командантом призначили поручника Теодора Примака, а його заступником - поручника (сотника) Володимира Бемка; канцелярію очолював поручник (сотник) Дмитро Паліїв, інтендатуру - сотник Михайло Татух. Головним санітарним лікарем округи призначено Петра Петру-шевича, президентом окружного суду - Івана Чернявського, повітовим Комісаром-угіравителем староства Коломия - кандидата адвокатури Івана Стрийського, маршалком повітової ради - о. Олександра Русина. Радник В. Гвоздович став керівником повітового фінансового уряду, Едмунд Глинський очолив повітовий уряд та інспекторат, Микола Івасюк - пошту (згодом -колишній москвофіл Юліан Кисілевський), В. Воробець - рільничу експозитуру (відділ), Володимир Кобринський - залізницю, Зеновій Левицький - повітову лічницю, професора Богдана Левицького призначили повітовим харчовим комісаром. Згодом повітовим комісаром для земельних справ призначили А. Дут-чака.

Президент Коломийського окружного суду Іван Черняв-ський (1867 - 1959) народився на Тернопільщині. Закінчив правничий факультет Львівського університету. До Першої світової війни працював у різних судах Галичини, у 1908 - 1915 рр., 1917 - 1939 рр. був судовим радником, а потім адвокатом у Коломиї, брав активну участь в громадському житті, зокрема був членом правління товариства «Просвіта» у Львові. Відомий

Микола Савчук

в Галичині колекціонер поштових марок. Під час ЗУНР ввів в обігт. зв. коломийські марки з українськими надруками, які згодом стали раритетними. За перебування на посаді президента окружного суду в період ЗУНР польська окупаційна влада заарештувала І. Чернявського і вивезла вглиб Польщі.

Бурмистром Коломиї призначили Захара Скварка, військовим комендантом міста - поручника Степана Галібея (потім

- сотника Володимира Комаринською), командантом поліції

- чагаря Івана Василишина, командантом телефонічної сотні -поручника Кабарівського, капеланом військової залоги - о. Миколу Яросевича.

Кілька слів про коломийського міського голову - бурмистра Захара Скварка. Фінансовий і громадський діяч, адвокат, доктор 3. Скварко народився в селянській родині 27 вересня 1870 р. в с. Корманичі коло Перемишля, тепер Польща. Закінчив правничий факультет Львівською університету. Працював у адвокатській канцелярії в Мостиськах, був ініціатором побудови тамтешнього Народного дому. Від 1910 р. працював директором банку «Покутський Союз» в Коломиї. Ідеолог Української Національно-Демократичної партії (УНДП). Автор брошури про програму й ідеологію УНДП, статей про земельну справу. Його обирали депутатом (послом) Галицького сейму 9-го скликання (1908 - 1913 рр.) та депутатом парламенту (рейхсрату) Австро-Угорщини (1911 - 1918 рр.). Брав активну участь у громадсько-політичному та економічному житті Коломиї. Комісар (посадник) Коломиї, голова Української Національної Ради Коломийського повіту в період ЗУНР. Одна з найчільніших постатей коломийської історії 1910-х - 1920-х рр. Помер 2 серпня 1925 р. в м. Коломиї. На жаль, досі не виявлено фотографії Захара Скварка.

Коломийський окружний військовий комендант (щось на зразок голови обласної ради чи обласної адміністрації в період війни) Теодор Примак народився 23 березня 1876 р. у с. Малий Ходачків Тернопільського р-ну Тернопільської обл., закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському та Віденському університетах. Служив у армії. До Коломиї приїхав з сім'єю

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

приблизно 1907 р. Викладав у Коломийській гімназії (1908 — 1914, 1917-1918 рр.). Від початку Першої світової війни був на фронті, потрапив до російського полону і впродовж т рьох років перебував у полоні в Ташкенті. У 1917 р. повернувся до Коломиї, де влився в політичне життя міста, був одним з учасників Листопадового чину в Коломиї. Призначений Коломийським окружним військовим командантом у період ЗУНР. Перед приходом польської влади, з огляду на небезпеку, втік на Радянську Україну. Працював педагогом у Харкові, Луганську, Полтаві. Від 1933 р. про нього нема відомостей. Очевидно, заарештований та знищений органами НКВД.

Повітовий комісар староства Коломия Іван Стрийський (1884 - 1935) походив з Буковини, був активним громадським діячем, працював адвокатом, писав статті, належав до різних товариств, один з лідерів Української Національної Партії на гіідрумунській Буковині. Про його коломийський період маємо скупу інформацію.

Одним з військовиків-старшин періоду ЗУНР в Коломиї був корінний коломиєць Максим (Макс) Микитюк (1895 - 1942). Син відомого коломийського рибалки Гната Микитюка, він закінчив Коломийську гімназію і відразу ж пішов на фронт. Коли проголосили ЗУНР, - у Коломиї організували Старшинську школу, яка мала готувати старшин для УГА. Другий курс цієї школи очолював поручник, сотник УГА Максим Микитюк. У травні 1919-го ці стрільці останніми покидали Коломию, а з вікон по них стріляли польські шовіністи. Відтак у складі українських частин Максим Микитюк пройшов з боями всю Україну, а врешті відступив з бойовими побратимами з рідної землі аж на Чехо-Словаччину. Згодом він упродовж 4 років навчався в Празі, здобувши фах інженера торгівлі. Повернувшись до Коломиї, викладав тут у Торговельній школі, працював в Коломийському окружному союзі кооператив. Один з перших місцевих членів ОУН, співав у «Коломийському Бояні». Коли українці проголосили Незалежність у Львові в червні 1941 р., то Макс Микитюк очолив українську поліцію в Коломиї. Там залишився і після прихочу німпів. пикпн\'и«чи небезпечні завдання ОУН. За зв'яз-

Микола Савчук

ки з українським підпіллям гестапо заарештувало Макса Микитюка, і після допитів та ув'язнення його розстріляли в Шепа-рівському лісі.

Коли створили окружну УНРаду на Коломийський і Пече-ніжинський повіти, то її головою обрали члена УНДП Захара Скварка. До УНРади обрали делегатів: від Коломиї - віце-президента окружного суду, члена УНДП Івана Чернявського, від повіту - професора гімназії, члена УНДП Гриця Тимощука. Згодом головою Коломийської окружної УНРади обрали В. Гвоз-довича.

14 листопада 1918 р. у Коломиї заснували «Постійний окружний організаційний комітет», до якого ввійшли: 3. Скварко, 1. Ганькевич, К. Трильовський, А. Кузьмич, видавець Я. Навчук, Й. Чайківський, 1. Чернявський, В. Гвоздович, М. Івасюк, В. Кас-сіян, Ю. Колцуняк, Б. Левицький, В. Кобринський, В. Дзюбин-ський, Г. Тимощук, С. Микитюк, І. Мацієвич, М. Брик, М. Кор-няк та П. Лаврук зі Спаса й І. Чупрей з Печеніжина.

16 лютого 1919 р. в Коломиї відбулася конференція Української радикальної партії, які обрали нову управу на чолі з К. Трильовським.

У період ЗУНР в Коломиї діяла Окружна військова команда, Старшинська школа під командою поручника Макса Микитюка, яка готувала молодших командирів для УГА; гімназія, школи, Коломийський народний театр ім. 1. Тобілевича, друкарня Окружної військової команди, відродилися товариства «Коломийський Боян» і «Молода громада». Виходили газети «Покутський вістник» (1918 - 1919), «Січовий Голос» (1918 - 1919), «Громадський Голос» (1919), «Новини» (1919), «Учительський Голос» (1919).

Коломийську еліту періоду ЗУНР у Коломиї доповнювали і видавці, редактори, журналісти, письменники Дмитро Николи-шин, Омелян Карашкевич, Ярослав Навчук, Іван Герасимович, Орест Кузьма, Антін Гринцишин, Корнелій Заклинський, Онуфрій Власійчук, Гнат Колцуняк.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ__________________________________57

Омелян Карашкевич (1893 - 1969) народився па Прикарпатті. Закінчив Коломийську гімназію і Віденський університет. Перед Першою світовою війною жив і працював у Коломиї, видав тут поетичну збірку. У період ЗУНР провадив тут урядову газету «Покут ський вістник» (1918- 1919), грав в аматорському Народному театрі ім. І. Тобілсвича. Відступив з Галичини разом з УГА, працював в уряді УНР. Після поразки у польсько-українській війні став па угодовську платформу, за то 1922 р. па нього вчинили замах. У перебігу Другої світової війни емігрував на Захід.

Окремого слова заслуговують брати Гнат (1888 - 1937) і Юліан (?-? ) Колцуняки. Перший з них був талановитим художником і диригентом, закінчив архітектурний факультет Львівської Політехніки, воював за Україну і згодом був розстріляний більшовиками. У періодЗУНР в Коломиї очолював оркестр (капельмейстер) Народного театру ім. І. Тобілевича, виконував художнє оформлення вистав. Керував хором цього театру га військовим оркестром. Виконав художнє оформлення Шевченківського свята (ЗО березня 1919 р.), яке організувала в Коломиї філія товариства «Молода громада». Написав вартісне етнографічне дослідження «Народні хрести в Коломийщині» (1918), яке опубліковано в збірнику «Матеріали до української етпольо-ґії». - Т. XIX - XX (Львів: НТШ, 1919. - С. 215-230), а згодом побачило світ окремою книжкою.

Юліян Колцуняк брав участь в різних громадсько-політичних організаціях Коломиї в період ЗУНР. Його біографія не досліджена.

Чимало вчорашніх коломийських гімназійних професорів, учителів, службовців воювало за Україну в лавах УГА, СС, а дехто навіть в армії УНР. Багато з них загинуло від ворожих куль, від хвороб, або ж у концтаборах. Деякі повернулися до Коломиї, виїхали звідси чи продовжили працювати в міст і над Пругом.

Провідних коломийських москвофілів заарештувала австрійська влада та запроторила до концтабору Талергоф, а їхній вождь В. Дудикевич накивав п'ятами з Галичини. Згодом стався такий парадокс, що сипи москвофілів Юліяна Кисілевського та

58 Микола Савчук

о. Михайла Левицького з Нижнього Всрбіжа воювали не за Росію, а за Україну в лавах УГА.

Годилося б пашим історикам та краєзнавцям детальніше вивчити коломийську сторінку ЗУНР, а міській владі варто б портрети коломийських керівників періоду ЗУНР встановити в залі міської ради. Так само треба б зробити і районній владі та владі територіальних об'єднаних громад Коломийщини.

•І* *!• *1*

Галицькій еліті та й українській назагал не вдалося утримати незалежну державу. Були на цс об'єктивні (світові) причини і суб'єктивні (внутрішні, індивідуальні). Радість обернулася на смуток, піднесення - на «іпепад. Велику справу наша еліта програла, а разом з нею і вся нація. І Іезалежність, воля, демократія відкладалися на довгі роки...

*!•

У період Незалежності коломийці назвали прізвищами більшості коломийських провідних діячів ЗУНР і УГА вулиці міста, видано низку книжок на тему ЗУНР і УГА, а 17 травня 2007 р. проведена Всеукраїнська науково-теоретична конференція, присвячена пам'яті січового батька Кирила Трильовського, па якій велася мова і про ЗУНР та УГА. Відкрито пам'ятні таблиці на будівлях, де містилися Повітова команда ЗУНР, Старшинська школа УГА, Окружна військова команда ЗУНР.

Однак представники коломийської української еліти періоду ЗУНР заслуговують ще більшого визнання і нам'яті в сучасників, які могли б у цьому контексті реалізувати корисні й цікаві ідеї.

Літ.: «Над Прутом у лузі...». Коломия в спогадах / За ред. 3. Книша.-Торонто: Срібна сурма, 1962.-431 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле / Ред. та упор. Б. Романенчук. - Філадельфія: Комітет коломиян, 1988. - 960 с.; Васильчук М. Письменство на Коломийщині. Друга половина 16 століття -1939 рік. - Коломия: Народний дім, 1993; Полатайчук Я. «А ми тую стрілецькую славу збережемо...». Кн. 1. - Коломия: Вік, 1999. - 416 с.; Боберський І. Щоденник. 1918 - 1919. - К.: КМ Академія, 2003. - С. 124-126; Українські січові стрільці - лицарі

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

рідного краю / Упор. В. Ковтун, І. Монолатій. - Коломия: Вік, 2007. - 216 с.; Лицарі рідного краю: січово-стрілецька традиція в історії, культурі та мистецтві України XX століття / Упор. І. Монолатій. - Коломия: Вік, 2007. -312 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле // Упор. М. Савчук. - Т. II. - Філядельфія - Коломия: Комітет коломиян, 2008. - 400 с.; Кочержук М. Українська державна гімназія в Коломиї. 1892 -1944. - Коломия: Вік, 2011. - 302 с.; Васильчук М. Scripta Manent (Написане зостається). - Коломия: Вік, 2013. - 224 с.; Монолатій І. Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР); Васильчук М. Видавнича справа і газетярство // Енциклопедія Коломийщини. - Зшиток 6, літери Е / За ред. М. Савчука. - Й. - Коломия: Вік, 2014. - С. 108-123; Хрестоматія з історії Коломиї / Упор. І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2016. - 672 с.; Петрів М. Адвокат-філателіст Іван Чернявський: Історія коломийських поштових марок //Дзеркало Коломиї. - 2016. -11 березня. - С. 11; -18 березня. - С. 11.

Микола Савчук

1919 р. - 1939 р. МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Польська держава 1919 - 1939 рр. не дорівнювала Австро-Угорській імперії ані територіально, ані економічно, ані інтелектуально. Переважала вона цісарську владу лише в царині репресивного механізму і, здається, увесь міжвоєнний період польські керівники тільки й над тим побивалися, як утримати під собою братів-слов'ян - західних українців та західних білорусів. На цс були спрямовані всі державні фінансові, інтелектуальні й каральні сили. Водночас Польська держава підтримувала в належному стані міста, дороги, об'єкти, якій їй дісталися після загибелі цісарської імперії. Однак вона не спромоглася на великі й грандіозні проекти, які втілила в життя Австро-Угорщина.

Щодо Коломиї, то в період другої Польщі тут не збудовано нічого на зразок гімназії, Народного дому, Щадничої каси, військових касарень, лікарні. Щоправда, розвивався приватний сектор і появилося багато власних пристійних будівель коломийських громадян, переважно поляків та євреїв, зрідка й українців.

Встановлення польської влади в Коломиї почалося з арештів української еліти. З огляду на це завчасно покинули місто Коломийський окружний військовий командант, професор гімназії Теодор Примак (емігрував до СРСР) і член Української Національної Ради, професор гімназії Гриць Тимощук (емігрував до Словаччини). Чи не першим заарештували військового лікаря Петра Петрушевича (у період ЗУНР - головний санітарний лікар Коломийської округи), якого етапували, як «великого злочинця», аж до Львова. А 11-12 вересня 1919 р. заарештували активних діячів ЗУНР у Коломиї, представників місцевої української еліти: судового радника Івана Чернявського (у період ЗУНР -президент Коломийського окружного суду), професора гімназії Иосифа Чайківського (активний член різних українських організацій періоду ЗУНР), педагога Василя Витвицького (у період

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

ЗУНР — шкільний інспектор Коломийської округи), працівників пошти М. Івасюка (у період ЗУНР - перший директор пошти) і В. Балицького (у період ЗУНР - працівник пошти), учителя .Назаренка. Так само ув'язнили й адвоката Андрія Чайковського, який лише перебрався до Коломиї з Самбора, де в період ЗУНР був повітовим комісаром. У 1920 р. до Коломиї приїхав професор гімназії, повітовий командант у Городенці в період ЗУНР Остап Світлик, якого відразу заарештувала поліція.

Польська влада рішуче взялася за українську еліту Галичини. Частину з них заарештували, затятих переслідували, переводили працювати в навчальні заклади на територію Польщі. Тому старша коломийська еліта, втомлена війною, розчарована про-грою національних змагань, стала менш дієвою, обережною, їхній вогонь понесла молодь, переважно гімназисти. У 1920-і

- 1930-і періодично відбувалися арешти й судові процеси над коломийськими гімназистами і молодими людьми.

Голосно заявили про себе підпільні організації: спочатку Українська Військова Організація (УВО), яка потім переросла в Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Провідними тогочасними українськими партіями в Галичині були: Українське Національно-Демократичне Об'єднання (УНДО), Українська Соціал-Радикальна Партія (УСРП), Фронт Національної Єдності (ФНЄ), товариства «Луг», «Каменярі», «Сокіл», «Сільський Господар», «Рідна Школа», Союз Українок, Пласт, а найперше -авторитетна «Просвіта». Польська влада перешкоджала їхній діяльності, однак українці вже здобули певний суспільний досвід і твердо трималися свого. Влада вдавалася до різних способів

- від жорстокої пацифікації до загравання з галичанами-шляхтичами та з гуцулами.

Період 1919 - 1939 рр. у Коломиї добре висвітлено у книжці С. Андріїшина «Коломия у міжвоєнний період 1919 - 1939» (Коломия: Вік, 2010. - 536 с.). її суттєво доповнила документально-художня повість М. Андрусяка «Залізо у вогні» (Коломия: Вік, 2014. - 400 с.). До речі, остання написана на основі архівних документів польської таємної поліції міжвоєнного періоду. З цієї книжки випливає, що польська таємна поліція була добре поінформована про політичну ситуацію в Коломиї й око

Микола Савчук

лицях і, очевидно, мала викажчиків в українському середовищі. Однак у Польській державі, на відміну від СРСР, таки існував закон, який хоч і порушували, але не так легко і не так часто, як не робилося за совітів. Бувало, що українські адвокати у судах Польської держави успішно боронили наших хлопців-націона-лістів, що неможливо уявити в радянських судах.

За Польщі зменшилося число коломийських українців, які перебували на державних посадах і отримували стабільну зарплатню з бюджету. Більшість інтелігенції була фінансово убогою, перебивалася сяк-так, шукала праці в бідних українських установах. Тому українці творили ніби Державу в державі, намагаючись забезпечити собі бодай економічну незалежність. Гасло «Свій до свого по своє!» втілювався в життя: українці самі вирощували врожаї і худобу, здавали своїм заготовачам, а ті продавали далі, навіть за кордон. У такий спосіб українці Галичини нагромаджували прибутки, які витрачалися і на розвиток підприємництва, і па культурно-освітні, і навіть (потаємно) на політичні, національні потреби.

У 1920-і - 1930-і місцеві українці спромоглися на кілька громадських будівель. Здасться 1930 р., відкрили Окружний Союз Кооператив на вул. Собіського, тепер вул. М. Грушевсько-го. Зберігся проект цієї будівлі, який виконали 1928 р. українські архітектори в стилі українського модерну українською мовою. Згодом ця будівля перетворилася на потужну українську установу, а її діяльність дратувала і лякала польську владу. У період СРСР будівлю привласнила нова влада і там була райспожив-спілка. Колись чудовий будинок тепер обліпили рекламою...

Другою українською громадською спорудою цього періоду був кооперативний банк «Покутський Союз». Цей банк існував ще від поч. XX ст. і тривалий час містився в Народному домі, а 1935 р. перенісся до власного приміщення на теперішній вул. І. Франка, 15.

Коломийські українці мали 7-класову школу ім. І. Франка товариства «Рідна Школа», а також 7-класову державну україномовну школу ім. Т. Шевченка та 7-класову дівочу школу ім. Лесі Українки, які польська влада 1937 р. примусово об'єднала в одну.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 63

Усе українське житія велося навколо Українського народного дому.

Н айзаможн і u і и ми колом и й ця м 11 -українцям и м іжвоєї 11 ю-го періоду були адвокати, лікарі, професори гімназії, поодинокі державні службовці, керівники кооперації. Більшість з них мали свої будинки (Шинайлії, Станксвичі. Могильницькі, Ка-литовські, Лободи, Кузьмичі та ін.). Окремішпьо стояла сім'я сенаторки й редакторки О. Кисілевської, зятем якої був відомий коломийський лікар Володимир Ганьківський. Вони поклали гарний будинок на теперішній вул. Замковій, 74, який у період СРСР привласнила влада. Тепер тут - фтизіопульмопологічний диспанспер. Цікаво, що коли доктор Ганьківський замовив проект власного будинку в стилі українського (мазспннського) бароко - польська влада не дала йому дозвіл па цей проект.

У другій половині 1930-х деякі представники коломийської еліти їздили на відпочинок. Власну віллу у Ворохті па Гуцуль-іцині мав лікар О. Козакевич. У 1938 р. поміж коломнйців, які мали телефони, було шісіь українців. Два українці мали власні автомобілі.

У 1920-і в Коломиї створилося нове середовище: хтось загинув у війну, хтось з різних причин емігрував чи іммігрував, виїхали австріяки й чехи, а почасти і гебреї. Натомість приїхала нова хвиля поляків. Українська людність також зазнала змін: одні втекли від політичної розправи, інші залишилися- після фронту в інших місцевостях чи й за кордоном, хтось загинув чи помер, а певна кількість приїхала до міста над Прутом з різних теренів. Разом вони творили нову українську еліту Коломиї. На чолі стояли правники й професори гімназії. З'явилися представники кооперації, а також творча еліта, зокрема вчителі Коломийської філії Львівського вищого музичного інституту. Духівництво було обмежене у своїй національній діяльності не лише польською владою, але й станиславівським єпископом греко-католицької церкви Г. Хомишиним, який закликав вірних горнутися лише до католицьких організацій та намагався латинізувати наш обряд. Натомість поміж греко-католицьких священиків Коломийщини згас дух москвофільства і запалився дух

Микола Савчук

націоналізму. Фактично тутешні священики більш чи менш відверто підтримували словом і ділом національну справу.

На суспільно-політичну арену вийшли і т. зв. евангелики -нова течія в місцевому українському християнстві. А також втікачі з підсовіцької України, наддніпряпці. їх хоч і не було в Коломиї багато, зате кожен з них був вельми діяльним та залишив но собі вдячну пам'ять нащадків.

У 1921 р. в місті мешкала 41097 осіб, з них 7243 греко-католиків, тобто українців, хоча незначна кількість українців могла бути і поміж римо-католиків.

На еліту за Польщі, як і за Австро-Угорщини, вибивалися найперше і і, хто був освічений та добре знався на законах. А це - адвокати, працівники суду, службовці.

Найвагомішими здобутками українців Коломиї у 1919 -1939 рр. були такі:

1921 р. - засновано Коломийську філію Музичного інституту ім. Лисенка у Львові.

1921 р. - відновлено молодіжне товариство «Громада».

1922 р. - відновлено скаутську організацію Пласт.

1923 р. - відновлено спортивне товариство «Сокіл».

1925 р. - почав виходити довговічний і авторитетний журнал «Жіноча доля» (1925 - 1939) з додатками «Світ молоді» (1932 - 1935), «Жіноча воля» (1932 - 1933) та ін. Це періодичне видання стало загальноукраїнським (крім СРСР), містило багато вартісної інформації, яка досі не втратила своєї значущості. Провадила його відома громадська діячка Олена Кисілевська.

1926 р. - українська громада відслонила на фасаді Українського народного дому пам'ятну таблицю Іванові Франкові з нагоди 10-ої річниці його смерті.

1926 р. - відкрито 7-класову школу ім. Франка товариства «Рідна Школа».

1926 р. - у Народному домі відкрито Музей Гуцульщини, який з однієї кімнати згодом перетворився на всссвітньовідому мистецьку скарбницю.

1926 р. - створено Коломийський відділ «Маслосоюзу».

1926 р. - на чемпіонаті Коломиї з футболу, в якому взяли участь одна українська, дві польські і три єврейські команди,

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

перемогла дружина копаного м'яча українського товариства «Сокіл».

1926 р. - почав виходити довговічний журнал - орган української Євангельської реформованої церкви (1926 - 1939) з різними додатками. Крім релігійної тематики, тут містилися патріотичні статті, літературні твори.

1926 р. - почала виходити українська патріотична газета «Покутське слово» (1926 - 1927), яку провадили коломийські радикали, адвокати І. Новодворський та І. Могильницький.

1927 р. - засновано Коломийську філію Союзу українських купців і промисловців.

1927 р. - відбувся чемпіонат з великого тенісу поміж українців Галичини; у 1934 р. на такому чемпіонаті в Станиславов! коломийці посіли всі перші місця, а наше місто відтоді називали столицею білого спорту.

1927 р. - на запрошення інтелігенції до Коломиї приїхала видатна українська письменниця Ольга Кобилянська.

1927 р. - почала виходити українська патріотична газета «Коломийські вісти» (1927 - 1928), згодом «Вісти Покуття» (1928).

1927 р. - почала виходити книжкова серія «Ряст» (1927 -1930-і) за редакцією Івана Зубенка, в якій побачило світ понад ЗО книжечок історичної тематики, белетристики, перекладів.

1928 р. - у Щадничій касі виступила (вдруге в Коломиї) з концертом Соломія Крушельницька.

1929 р. - створено, за ініціативи Василя Микитчука, видавничий комітет «Українська Загальна Енцикльопедія», який запланував видати першу, однойменну, українську енциклопедію (УЗЕ). Згодом вона побачила світ у Львові та стала загальнонаціональним явищем, а видання назвали «коломийською енциклопедією».

1929 р. - у Народному домі організували Виставку української книжки, на якій експонувалася друкована продукція видавництв і друкарень Галичини і зокрема Коломиї.

1930 р. - засновано Коломийську філію Українського Гігієнічного Товариства.

Микола Савчук

1930 р. (?) - відкрито будинок Коломийського окружного союзу кооператив.

1930 р. - коломийський Український народний дім організував виставку учнів школи Олекси Новаківського в Народному домі, яка стала визначною місцевою мистецькою подією; у ній взяв участь і Олекса Новаківський, і художники, які згодом стали видатними українськими митцями.

1930-і рр. - побудовано церкву українських євангеликів з осідком євангелистського духівництва.

1930-і рр. - на запрошення коломийської інтелігенції місто відвідав видатний український письменник і літературознавець, професор Ягайлонського університету Богдан Лепкий.

1931 р. - при коломийській читальні ім. Г. Сковороди товариства «Просвіти» створено коломийську студентську секцію Союзу Українських Студентських Організацій.

1931 р. - коломийські гімназисти почали видавати журнал «Плай» (1931 - 1934).

1932 р. - відкрито громадську амбулаторію Коломийської філії Українського Гігієнічного Товариства. У ній безоплатно працювали місцеві лікарі-українці і євреї, які обстежували й лікували бідних українських громадян за мізерну плату, а деякі аптеки продавали хворим ліки за зниженими цінами.

1932 р. - інженер-землемір Михайло Березовський відкрив приватне технічне бюро. Цей коломиєць з діда-прадіда став першим українським інженером-землеміром в Коломиї за всю її історію.

1932 р. - почала виходити українська патріотична газета «Життя Покуття» (1932 - 1933), яку видавали Павло Вельган і Зенон Стефанів.

1932 р. - почала виходити газета «Правничі поради» (1932 - 1934), яку редагував Іван Волошин.

1933 р. - відродилося ремієниче товариство «Зоря».

1934 р. - відбулося перше свято товариства «Каменярі», в якому взяли участь осередки з різних повітів.

1934 р. - створено спортивне товариство «Довбуш».

1934 р. - почала виходити газета «Голос Покуття» (1934 -1936), яку видавав гурт соціалістів-радикалів.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

1935 р. - побудовано і відкрито приміщення кооперативного банку «Покутський Союз».

1935 р.-відбулося відзначення 10-річчя Українського єван-гельсько-реформованої церкви в Галичині, в якому взяли участь місцеві евангелики та гості з .європейських країн і Канади.

1935 р. - коломийська еліта організувала в Народному домі виставку, присвячену українським січовим стрільцям (УСС), па якій експонувалися стрілецькі пам'ятки.

1935 р. - помер відомий український письменник, громадсько-політичний діяч, адвокат Андрій Чайковський, похорон якого перетворився на велелюдну подію і мав розголос в усій Галичині.

1935 чи 1936 рр. - створено симфонічний оркестр при Коломийській філії Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, який, за словами Станіслава Людкевнча, був найсильнішим у Галичині.

1937 р. - відкри то «Підприємство будови інженера Дмитра Кузика» - перша фірма українця в Коломиї, яка виконувала плани й проекти житлових і промислових будинків та випалювала цеглу.

1937 р. - українець Омелян Юрчишин відкрив першу в Коломиї приватну автошколу, в якій вишколювали шоферів і мотоциклістів.

1937 р. - почав виходити патріотичні часописи «Авангард» (1937 - 1938), яку видавав М. Жураковський, «Веселка» (1937 - 1938) та «Дніпро» (1937 - 1939), які редагував В. Шокалюк.

1938 р. - майже 15 тис. осіб взяло участь у відзначенні 950-річчя хрещення Руси-України. Всі українські установи і заклади та приватні помешкання були замаємні синьо-жовтими прапорами, гірляндами, а на Народному домі встановили Тризуб. Це була коломийська найвелелюдніша подія міжвоєнного часу.

1938 р. - відбувся VI з'їзд українських музейників Галичини.

1938 р. - створено спортивне товариство «Луг».

1939 р. - почав виходити часопис «Де правда?» - останній український незалежний часопис до приходу більшовиків. .

Микола Савчук

У 1930-і коломийські українці мали: крамницю й гуртівню сільськогосподарського знадіб'я, насіння і штучних добрив «Покутський господар»; кооперативу для виробу і продажу м'ясної продукції «М'ясозбут»; механічно-гігієнічну пекарню «МАК»; кооперативу для закупівлі та збуту жіночих виробів і товарів «Жіночий базар»; кооперативу для закупівлі й продажу творів гуцульського мистецтва «Гуцульщипа»; кооперативу для виробу меблів «Де-Ko»; збіжжям торгував І. Війтенко, харчівню тримав І. Баб'юк, друкарні провадили М. Бойчук і Н. Федів. Існували українські видавництва і книгарня. Впродовж 1921 -1939 рр. виходило понад 55 газет і журналів з додатками. Переважна більшість з них існувала коротко. Однак довговічними були журнали Олени Кисілевської: «Жіноча доля» (1925- 1939) та орган Української Євангельської Реформованої церкви «Віра і Наука» (1925 - 1939). Щоправда, їх фінансово підтримували з-за кордону.

У 1938 р. з 34547 мешканців Коломиї українців було понад 7000, майже 1/5 населення. Традиційно українську еліту складали вчителі гімназії та шкіл, адвокати, лікарі, священики, видавці, а також нові представники - керівники кооперації й банків, діячі культури й мистецтва, втікачі з СРСР - наддніпрянці.

Тогочасна політична еліта складалася (переважно члени УНДО та УСРП) з адвокатів (1. Ганкевич, І. Заваликут, О. Коссак, І. Могильницький, А. Кузьмич, 1. Новодворський, Р. Ставничий, А. Чайковський, Я. Шипайло, І. Чернявський, а також радник суду Оробець), деяких учителів гімназії та шкіл, лікарів. Освітню еліту репрезентували А. Крушельницький, Д. Николишин, І. Г'аврилюк, В. Гіавлусевич, О. Кузьма, П. Франко, П. Мостович, Б. Левицький, 1. Гаврилюк, Р. Шипайло, Ю. Ковалів, К. Новак, В. Микитчук, М. Недільський, А. Микитчук, Ю. Клагіоу-щак, Ю. Семйон, І. Гомик, С. Чубатівна, М. Ґеник-Березовська (Ссльська), культурно-мистецьку еліту - вчителі Коломийської філії Вищого музичного інституту у Львові (Р. Рубінґер, Р. Ставничий, Г. Лагодинська-Залеська, Ф. Баран, Є. Козулькевич), художник Я. Лукавецький, співачка С. Ковбуз (Гомик), письменники А. Чайковський, 1. Зубенко, Д. Николишин, І. Вільде, публіцистка О. Кисілевська, музейник В. Кобринський, режисер

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

О. Скалозуб. До господарчо-бізнесової еліти належали керівники кооперації, господарчих товариств та банківської справи, власники приватного бізнесу (В. Левицький, І. Пашкевич, В. Кобринський, Я. Зайшлий, М. Берлад. О. Баб'юк, В. Дмитренко, М. Березовський, І. Війтенко, І. Баб'юк, М. Гнатковська, Д. Ку-зик), видавці (О. Кисілевська, М. Ковалюк, О. Кузьма) й книгарі. Релігійну еліту творили отець-декан О. Русин, катехит гімназії М. Капустинський, свангелистські пастори М. Жураковський та В. Федів, видавець Володимир Стефанів. До медичної провідної верстви належали О. Козакевич, В. Білозор, В. Ганьківський, М. Гнатчук, Д. Станкевич, 1. Ціпановський, Д. Станкевич.

Жіноче середовище очолювали сенаторка й видавець Олена Кисілевська, редакторка Марія Ставнича, вчительки Олена Вит-вицька, Анасгасія Микитчук, Стефанія Чубатівна, М. Ґсник-Бе-рсзовська, Марія Лсвицька (Ґоянюк), громадські діячки Марія Білозор, Г. Михайлюк, Марія Мельник, Марія Кічура (Кічуро-ва), Наталя Чайковська, Наталя Шигіайло (Шипайлова), Марія Кобринська, Елеонора Ґонт, співачка Софія Ковбуз (Гомик), письменниця Ірина Вільде та ін.

Т-ворилося й спортивне середовище па чолі з професором гімназії Петром Франком та Олександром Кульчицьким (зма-гуни Марія Лсвицька (Ґоянюк), Любомир Чайківський та ін.). Мала свою ієрархію і підпільна, революційна еліта, хоча це питання наразі вивчене недостатньо.

Коротко розповімо про найчільніших представників коломийської еліти кінця 1920-х - 1930-х рр.

У Коломиї 1930-х існувало неписане правило: євреї користувалися послугами своїх адвокатів і лікарів, поляки - своїх, а українці - своїх. Звичайно, бували рідкісні винятки. Отже ж, хоч у місті українцем був тільки кожен п'ятий, зате в околицях всуціль переважали українці. Тому сільські господарі й господині вдавалися найперше до адвокатів і лікарів української національності. Тому коломийські адвокати й лікарі фінансово почувалися незле і мали не лише авторитет, але й стабільний прибуток.

Адвокат Антін Кузьмич (1886 - 1941) народився в Коломиї. Закінчив Львівський та Краківський університети, доктор пра-

70 Микола Савчук

ва. Воював на Першій світовій, зголосився до Легіону УСС, у період ЗУНР - хорунжий УГА, перебув полон. У Коломиї відкрив адвокатську контору. Радикальний діяч, член УСРП (від 1937 - член ЦК УСРП) і товариства «Громада», кошовий товариства «Січ». У 1922 р. його заарештувала польська поліція. Голова Коломийських філій товариства «Просвіта» та УСРП.

Адвокат Іван Ганкевич (1879 - 1932). Закінчив Чернівецький університет. У 1910 р. відкрив свою адвокатську канцелярію і згодом перенісся до Коломиї. Боронив наш «Народний Дім» перед польською владою у 1920-і рр., яка хотіла його забрати за борги. У 1920-і рр. польська поліція двічі заарештовувала І. Ганкевича за підозрою в антидержавній діяльності.

Адвокат Іван Могильницький (1895 -?) народився на Прикарпатті. Закінчив університет, служив в австрійській армії. У 1920-і рр. поселився в Коломиї, де вів адвокатську діяльність. Активний член УСРП, член «Союзу Каменярів».

Адвокат Іван Новодворський (1878 - 1942) народився на Прикарпатті. Закінчив Львівський університет, воював за Україну в Легіоні УСС та в УГА. Від 1924 р. живу Коломиї, де відкрив адвокатську контору. Член товариств «Просвіта», «Громада», «Рідна Школа», член УСРП та Союзу українських адвокатів, довголітній голова повітового «Союзу Каменярів», нелегально був Коломийським Окружним командантом УВО (1923 -1926).

Адвокат Іван Заваликут (1884 - 1975) народився на Тернопільщині. Закінчив Львівський університет. Воював на Першій світовій, у період ЗУНР перебував в УГА. Працював адвокатом на Тернопільщині, а впродовж 1930- 1941 рр. жив і працював адвокатом у Коломиї. Двічі депутат Варшавського сейму від УНДО, зокрема й від Коломийської округи. Член УНДО, директор банку «Покутський Союз» (поч. 1930-х). Польська влада двічі судила І. Заваликута за протипольську діяльність. Емігрував на Захід.

Адвокат Олекса Коссак (1887 - 1942) народився на Львівщині. Закінчив Львівський університет, доктор права. Упродовж 1914- 1921 рр. був на війні та в російському полоні. У 1921 р. повернувся до Галичини і поселився в Коломиї, де 1923 р. відкрив приватну адвокатську канцелярію. Брав активну участь в

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

українському громадському житті міста і краю. Польська поліція підозрювала його в членстві УВО, а потім - в ОУН. Був заступником голови заряду (правління) Народного дому у Коломиї, членом правління кооперативу «Підкарпатський Союз», членом ревізійної комісії кооперативного банку «Покутський Союз». У кін. 1920-х очолював коломийську філію товариства «Сокіл». Захищав у судах українські установи. Належав до провідних діячів УНДО на Коломийщині. Член Союзу українських адвокатів. Володів сімома іноземними мовами. Мав велику книгозбірню, передплачував майже всю галицько-українську періодику, замовляв юридичні видання з-за кордону, публікував фахові статті. У 1942 р. його розстріляли фашисти.

Адвокат Роман Ставничий (1889 - 1959) народився на Тернопільщині. Навчався у Львівському університеті та Вищому музичному інституті ім. Лисенка у Львові. Воював на Першій-світовій війні та в УГА, перебув полон. У 1921 р. поселився в Коломиї, працював адвокатом у юридичній канцелярії свого тестя, адвоката і письменника Андрія Чайковського, а по його смерті перебрав канцелярію. Довголітній диригент «Коломийського Бояна» й оркестру, керував оркестром коломийського «Сокола», приватно навчав гри на скрипці та віолончелі, викладав на диригентських курсах. Залишив вартісні спогади про 1939- 1944 рр. в Коломиї. У 1944 р. емігрував на Захід.

Адвокат і письменник Андрій Чайковський (1957 - 1935) народився на Львівщині. Закінчив Львівський університет. Офіцер австро-угорської армії. Від 1886 р. - адвокат (Бережани, Самбір), повітовий комісар ЗУНР Самбірщини (1918 - 1919). Уникаючи переслідувань, 1919 р. перебрався з сім'єю (10 осіб) до Коломиї. Тут як адвокат оборонив право коломийських українців на Народний дім, і за це вдячна міська громада дозволила Андрієві Чайковському з сім'єю поселитися в трьох кімнатах Народного дому на другому поверсі. Написав і видав багато історичних творів, які користувалися масовим попитом, багато разів перевидавалися. Брав активну участь у громадському житті міста. Член УНДО, товариства «Рідна Школа», «Союзу Каменярів» та-Союзу українських адвокатів.

Микола Савчук

Адвокат Ярослав Шипайло (1884 - 1968) народився на Львівщині. Закінчив Львівський університет, у Першу світову воював у Прусській армії в Туреччині, нагороджений «Залізним хрестом», перебув полон. У період ЗУНР - суддя-поручник УГА. Потім працював адвокатом, зокрема впродовж 1927 - 1941 рр. у Коломиї. Голова коломийських філій товариств «Сокіл» та «Рідна Школа», член УНДО. Боронив українських патріотів в судах, докладав великих зусиль до розвитку рідного шкільництва на Коломийщині. Емігрував на Захід.

Продовжував активну громадську діяльність і адвокат Іван Чернявський: очолював Коломийську філію товариства «Рідна Школа» (1930-і), був членом Українського філателістичного товариства, Союзу українських адвокатів у Львові, допомагав В. Кобринському організовувати Музей Гуцульщини, видав «Історію коломийських поштових марок» (1928). Ця книжка побачила світ трьома мовами, стала відомою в середовищі європейських філателістів.

Своїм професійним рівнем і патріотизмом вражало нове медичне середовище. Лікар Володимир Білозор (1890 - 1969) народився у Львові. Медичні студії розпочав у Львові, а закінчив у Відні й Празі. Полковий лікар УСС, перебував в УГА, від 1922 р. - в Коломиї. У 1924 р. його заарештувала польська поліція. Один з організаторів Коломийської філії Українського Лікарського Товариства (УЛТ) та Українського Гігієнічного Товариства (УГТ), лікар Громадської амбулаторії, гімназійний лікар. Не брав платню в бідних і гімназистів. У 1941 р. - головний лікар коломийської лікарні, викладав гігієну в Старшинській школі ОУН. Емігрував на Захід.

Лікар Володимир Ганьківський (1897 - 1945). Родом з Лем-ківщини. Десятник УСС, був поранений у бою. Навчався у медичному університеті у м. Відні (Австрія). Військовий аташе ЗУНР у Белграді (Сербія), а потім у Бухаресті (Румунія). Підтвердив медичний диплом у Вільнюському університеті. Від 1929 р. в Коломиї, зять видатної громадсько-політичної діячки Олени Кисілевської. Крім УЛТ та УГТ, брав участь у багатьох коломийських організаціях, очолював товариство «Сокіл», фі

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

7.3

нансово допомагав українській справі, видавав популярні брошури на медичні теми. Емігрував на За,хід.

Лікар Олександр Козакевич (1873 - 1952). Народився па Львівщині, закінчив медичний університет у м. Граці (Австрія). У Коломиї від 1903 р. Сотник УГА. Директор Громадської амбулаторії, голова Коломийської філії товариства «Сокіл». Член УЛТ та один з засновників його коломийського осередку, член УГТ, допомагав українській справі.

Лікар-рентґснолог Дмитро Станкевич (1901 - 1942) народився ус. Слободі, тепер у Печеніжинській об'єднаній територіальній громаді. Зголосився до УГА. Навчався в Українському таємному університеті у Львові, закінчив медичні студії у Празі (Чехія), підтвердив диплом у Познанському університеті (Польща), пройшов спеціалізацію рентгенолога у Відні (Австрія). Від 1931 р. в Коломиї. Лікар Громадської амбулаторії та лікарні, член УЛТ та УГТ, член «Каменярів», член підпільної УВО, окружний провідник ОУН.

Лікар-стоматолог Микола Гнатчук (1902 - 1985) народився на Прикарпатті. Закінчив медичні студії у Граці (Австрія) і підтвердив у Познанському університеті, стоматолог, лікар Громадської амбулаторії, член Коломийських філій УЛТ і УГТ. Емігрував на Захід.

Лікар-рснтгенолог і діагност Іван Цігіановський (1874 -1931) народився на Львівщині. Закінчив медичні студіїу м. Граці (Австрія), працював у Чехії та Німеччині. Перший рентгенолог з українців у Галичині. Користувався великою пошаною. Від 1921 р. - в Коломиї. Член УЛТ, голова надзірної ради «Покутського Союзу» та член більшості українських товариств у Коломиї.

Численним і міцним було коломийське педагогічне середовище. Визначним його представником у 1930-і був гімназійний професор і письменник Дмитро Николишин (1884- 1952), який народився на Тернопільщині. Закінчив Чернівецький університет. Вчителював. Від 1911 р., з перервами, викладав у Коломийській гімназії. Воював на Першій світовій. Після війни по

Микола Савчук

вернувся до гімназії, але польська влада доклала зусиль, щоб ного звільнили з посади, тому перейшов викладати в жіночу гімназію товариства «Рідна Школа». Поет, драматург, видав багато книжок. Диригент «Коломийського Бояпа», гімназійного хору й оркестру. Видав у власному видавництві «Загальна книгозбірня» майже 40 книжок. Виголошував доповіді на головних коломийських громадських заходах. Член УНДО, пластовий діяч.

Педагог Роман Шипайло(1882- 1944?) народився на Львівщині. Закінчив університет. Викладав у гімназіях, зокрема від 1906 р., з перервами, у Коломийській гімназії. Воював на Першій світовій. Під час ЗУНР - сотник УГ'А. Перебуваючи у Відні, 1919 р. вступив до підпільної У ВО. У 1920 р. повернувся до Коломиї, де викладав в українській, у польській та сестер уршулянок гімназіях. Провадив велику організаційну та пропагандистську роботу поміж українського люду щодо потреби здобувати освічу, підносити національну свідомість і творити різні організації, вів активну антиалкогольну та антинікотинну аітгацію. Перебував під особливим наглядом польської поліції, в документах якої писало: «На тутешньому терені безоглядно шкідливий». Зазнав цькувань з боку влади за пластову діяльність в гімназії. Влада переслідувала його, змусила директора ч імназії П. Мостовича вигнати з роботи р. Шипайла. Був членом товариств «Просвіта», «Відродження», «Сокіл», членом партії УНДО, учасником «Коломийського Бояна».

Педагог Володимир ГІавлусевич (1887 - 1958) народився на Львівщині. Закінчив Чернівецький університет. Воював на Першій світовій. Викладав у навчальних закладах, в т. ч. і в Коломийській гімназії (від поч. 1920-х), був улюбленцем гімназистів. Учителював і в жіночій гімназії товариства «Рідна Школа». Співав у «Коломийському Бояні». За поширення Пласту в гімназії потрапив під нагляд польської поліції. Видав низку книжок. Емігрував на Захід.

Педагог Орест Кузьма (1893 - 1968) народився на Львівщині, хоч від 1897 р. жив у Коломиї. Тут закінчив гімназію і 1912 р. створив перше в Україні товариство українських есперантистів «Progreso» («Поступ»). Відомий діяч есперантист-ського руху, видавав у Коломиї часопис «Ukraina stelo» («Зоря

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 7S

України», 1913 - 1914, 1922). Закінчив Віденський університет (1918). Під час Першої світової війни служив у Легіоні УСС. Як професійний фотограф зробив світлини з січовими стрільцями. Влітку 1918 р. повернувся до Коломиї. У період ЗУНР очолював друкарню Окружної військової команди. Згодом учителював у Торговельній школі, в гімназіях - УПТ «Рідна Школа» та польській гімназії сестер уршулянок, в польській гімназії, від 1923 р.

- в українській гімназії (викладав географію, природознавство, математику, хімію й фізику; вів гімназійні гуртки есперанто та фотографії, а у 1938 р. - навіть курси сучасних танців). Добре володів, чотирма мовами, мав талант маляра. Був членом товариства «Громада».

Педагог Петро Франко (1890 - 1941), син Каменяра, народився на Львівщині. Закінчив Львівську Політехніку, один з співорганізаторів Пласту та видатний пластовий діяч. Популяризатор передових спортивних метод. У Першу світову служив у розвідці Легіону УСС, чотар. Летун УГА, потрапив до полону, звідки втік. У 1923 р. приїхав до Коломиї, де завдяки йому значно піднеслося спортивне життя. У нашому місті побачило світ чимало його книжок. Викладав хімію в Українському таємному університеті у Львові. У 1931 р. виїхав до Радянської України на наукову роботу до Харкова, де зареєстрував 36 винаходів, видав кілька книжок з хімії. У 1937 р. повернувся до Галичини, вчителював. Депутат народних Зборів у Львові (1939). На початку радянсько-німецької війни більшовицька влада вивезла його разом з іншими галичанами вглиб СРСР, де сліди П. Франка загубилися.

Педагог Ілько Гаврилюк (1874 - 1946) народився у с. Спасі, тепер Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Навчався у Львівському та Віденському університетах. Воював на Першій світовій, у період ЗУНР - сотник УГА, командант м. Бара на Вінниччині. Потрапив до більшовицького полону, звідки вдалося втекти. Повернувся до Галичини, викладав українську мову й літературу, руханку у Коломийській гімназії (1921 - 1939, 1941

- 1944), завідував бурсою, поширював Пласт. Автор книжки та багатьох літературних творів. Емігрував на Захід.

Микола Савчук

Директор гімназії товариства «Рідна Школа» в Коломиї Карло Новак (? - 1945) був дуже суворим і вимогливим. Член УСРП. Допомагав УВО і, можливо, був членом цієї організації. Перебував під наглядом польської таємної поліції.

Брат Карла Микола Новак (1880 - 1942) народився на Прикарпатті. Працював на залізниці, був начальником станцій у різних місцевостях. У 1930-і - адміністратор Коломийської філії товариства «Рідна Школа». Зять адвоката Івана Новодворського, належав до активних членів УСРП.

Педагог Василь Микитчук (1887 - 1986) народився на Прикарпатті. Учителював на Буковині (1910-і). З проголошенням ЗУНР як доброволець брав участь у польсько-українській війні в лавах УГА, пережив т. зв. чотирикутник смерті, був ув'язнений поляками у м. Кам'янці-ГІодільському (1920). У 1923 р. перебрався з сім'єю до Коломиї. Провідний член і працівник Коломийської філії УПТ (1920-і), перебував під наглядом польської поліції. У 1924 - 1925 рр. об'їхав Коломийщину з лекціями, під час яких збирав кошти на товариство «Рідна Школа». Закладав осередки і читальні «Просвіти», а також відділи УПТ в Коломийському повіті (1920-і), закликав передплачувати українську патріотичну пресу. Належав до УСРП, був одним з чільних членів цієї партії на Коломийщині в 1930-і. Редагував єван-гелистський журнал «Віра і Наука» (Коломия, 1930-і). Ініціатор написання й видання першої української енциклопедії-Українська Загальна Енцикльопедія (УЗЕ) в 3-х томах (від 1929). Щоб фінансово забезпечити видання, В. Микитчук за підтримки дружини продав власний будиночок, переїхав до Львова та цілком присвятив себе ідеї видання УЗЕ. Упродовж 1930- 1935 рр. енциклопедія побачила світ, а ініціатор покрив свої витрати. Емігрував на Захід.

Учителька Анастасія Микитчук (1889 - 1977) народилася на Чернівеччині. Дружина Василя Микитчука. Закінчила учительський семінар у м. Чернівцях, курси з математики та гри на фортепіано. Учителювала на Буковині, але через переслідування румунською окупаційною владою разом з чоловіком емігрувала до Галичини (1921). Поселилися в м. Коломиї (1923). Працювала настоятелькою дівочої семінарії УПТ, заснувала ра

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

зом з чоловіком журнал «Жіноча доля» (1924), який згодом у неї придбала Олена Кисілевська. Брала активну участь в жіночому русі на Коломийщині. Підтримала ідею чоловіка про видання Української Загальної Енцикльопедії (УЗЕ) та була активною учасницею видавничого процесу. Належала до УСРП, членкиня ради повітового союзу «Каменярі». Емігрувала на Захід.

Учителька Марія Кобринська (1908 - 1990) народилася в Коломиї. Її батько - відомий громадський діяч, засновник музею Гуцульщини Володимир Кобринський. Закінчила гімназію сестер василіянок у Львові. Упродовж 1933 - 1939 рр. викладала історію в жіночій гімназії товариства «Рідна Школа» в Коломиї. Брала активну участь у громадському житті, зокрема входила до керівної ради Музею Гуцульщини. Емігрувала на Захід.

Педагог Стсфанія Чубата, або Чубатівна (1875 - 1947) викладала від 1911 р. українську мову й літературу в школі Княгині Ольги, а згодом у школі ім. Шевченка. Була дуже активною в шкільному житті, писала й видавала книжки для дітей, брала активну участь в українському громадському русі, за що потрапила під нагляд польської поліції.

Дружина відомого лікаря Володимира Білозора - Марія Білозор (1894 - 1994) народилася на Львівщині. Працювала санітаркою УГА, а в Коломиї допомагала українським політв'язням, працювала в гігієнічному товаристві, співала в хорі, брала активну участь в Союзі Українок. Емігрувала на Захід.

У 1930-і небувалого розквіту досягла кооперативна діяльність українців Галичини. Незважаючи на спротив влади, провідні діячі спромоглися вибудувати громадський бізнес, заснувавши господарські товариства, різноманітні навчапня-вишко-ли, відчити-доповіді на господарські теми, кооперативні спілки та банки. На щастя, вціліло багато фотосвідчень тієї активної кооперативної діяльності.

Тогочасна еліта, яка знала по кілька мов, вивчала передовий економічний досвід за кордоном, створила свого роду державу в державі. Клич «Свій до свого по своє» набув реального змісту. Українські кооператори заготовляли сировину в українських се-

Микола Савчук

лян, переробляли її на своїх невеличких підприємствах, пакували і експортували за кордон та збували в українських крамницях. По селах відкрилися українські громадські крамниці -кооперативи. Свої тепер ішли купувати до своїх. Водночас велася активна антиалкогольна та антинікотинна боротьба. Тому закривалися корчми. Це, ясна річ, викликало занепокоєння не лише в представників окупаційної влади, але і в представників неукраїнського бізнесу.

Так вищезгаданий інженер-землемір Михайло Березов-ський, який відкрив своє приватне бюро 1932 р. в Коломиї, створив серйозну конкуренцію іншим іпженерам-чужинцям, адже місцеві українці почали вдаватися саме до нього. Конкуренти писали до влади доноси на М. Березовського, чинили йому різні перешкоди.

Подібне відбувалося і з інженером Дмитром Кузиком, який 1937 р. відкрив у Коломиї своє проектно-будівельне бюро. Оскільки чужинці продавали йому за дорожчими цінами будівельні матеріали, то він організував власну цегельню у с. Солові. Але незабаром вороги вночі підпалили її, і відтоді на відновленій цегельні вже цілодобово чергували робітники. Інженер Кузик втілював у коломийську архітектуру нові американські проекти, які відзначалися конструктивізмом і дешевшими витратами. Місцеві українці почали замовляти проекти і будівництво в підприємця Кузика, що налякало конкурентів.

Нижче подаємо короткі довідки про найяскравіші постаті кооперативного громадського руху в Коломиї, наголосивши, що Коломийський окружний союз кооператив охоплював великий терен теперішньої Гуцульщини та Покуття.

Кооператор Володимир Левицький (1892 - 1964) народився на Прикарпатті. Навчався у Львівському університеті, але навчання перервала війна. Воював у чині поручника на Першій світовій, а в період ЗУНР в УГА командував Коломийським куренем. Інтернований у Чехо-Словаччині, де згодом закінчив молочарську школу, слухав лекції в університеті. У 1926 р. повернувся до Галичини, поселився в Коломиї, де працював директором коломийського відділу «Маслосоюзу» та співпрацював з кооперативним банком «Покутський Союз». Був одним з орга-

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ 79

нізаторів «Українського банку», Коломийської філії «Сільського Господаря», головою і хористом «Коломийського Бояна».

Кооператор Михайло Бсрлад (1886 - 1982) народився на Прикарпатті. Закінчив Львівський університет. Під час Першої світової російська окупаційну влада заарештувала його і вивезла до Росії, звідки повернувся 1917 р. в Україну. Від 1926 р. жив у Коломиї. У 1930-і організував торговельний кооператив «Покутський Господар», очолював Окружний союз кооператив у 1930- 1939 рр. Набував кооперативного досвіду у Чсхо-Словач-чині та у Франції. Член УСРП.

Кооператор Осип Баб'юк (1894 - 1950) народився па Прикарпатті. Навчався в Коломийській гімназії. Під час ЗУНР воював за Україну в лавах УГА. Втік до Чсхо-Словаччини від арешту поляками, де закінчив торговельну академію та педагогічний інститут. У 1928 р. знову повернувся до Коломиї. Один період працював директором повітового Союзу кооператив, а згодом -у Коломийському окружному союзі кооператив, член УСРП. У 1944 р. емігрував до Чехо-Словаччини.

Банкір Іван Пашкевич (1892 - ?) народився на Тернопільщині. Закінчив університет. Працював Директором українського банку «Покутський Союз». Член УНДО. Був під наглядом польської поліції, яка 1928 р. зробила у нього вдома обшук.

Діяч «Сільського Господаря» Ярослав Зайшлий (1909 -1998) народився на Прикарпатті. Закінчив Ягайлонський університет у Кракові. Впродовж 1933 - 1939 рр. працював інже-нером-агрономом у Коломийській філії товариства «Сільський Господар», очолював Коломийську філію Хліборобського Вишколу Молоді у 1935 - 1939 рр. Вів сільськогосподарські курси, їздив по селах з доповідями, пропагував передові агрономічні знання поміж сільських господарів. Відомий фотограф. Згодом емігрував на Захід.

Інженер Дмитро Кузик (1906 - 1982) народився в містечку Печеніжині. Закінчив Коломийську гімназію та Львівську Політехніку (1931), член УНДО, активний діяч ФНЄ. У другій половині 1930-х відкрив у Коломиї приватне проектно-будівельне підприємство. Автор багатьох статей, громадський діяч. Емігрував на Захід.

Микола Савчук

До провідних діячів української кооперації в Коломиї належали й Володимир Кобринський і Василь Дмитренко, про яких мова ніде далі.

У міжвоєнний період польська влада гостро реагувала на громадську діяльність греко-католицьких священиків. До того ж стапиславівський єпископ Г. Хомишип також волів бачити священиків лише священиками і не більше. У Коломиї в 1930-і вирізнялися дві духовні особи: о. Олександр Русин та катехит гімназії о. Микола Капустинський.

Греко-католицький священик Олександр (Александер) Русин (1868 - 1955) був висвячений 1891 р. Працював катехитом Коломийської гімназії. Упродовж 1920- 1955 рр. служив у коломийських церквах, довголі тній коломийський декан. Брав активну участь у громадському житті коломийських українців. Член іпституту-організації «Український Народний Дім». Перебував під наглядом польської поліції, зокрема за те, що пожертвував велику суму на потреби УВО, що правив служби за українських патріотів. Після Другої світової не з власної охоти перейшов на російське православ'я. За свідченням очевидців, володів даром передбачення, мав візії па майбутнє.

Священик Микола Капустинський (1893 - 1953) народився на Тернопільщині. Закінчив Чернівецький університет, Вищу рільничу школу у Відні та Стапиславівську духовну семінарію. Під час ЗУНР був старшиною УГА. Висвячений 1922 р., від 1926 р. працював катехитом Коломийської гімназії. Улюбленець гімназистів. Колекціопер-філателіст. У 1929- 1930 н.р. о. М. Ка-пустинського через політичні мотиви польська шкільна влада усунула з викладацької роботи, але через рік поновила. Перебував під постійним наглядом таємної польської поліції, яка вважала його надзвичайно небезпечною особою.

У міжвоєнний період потужним було коломийське культурно-мистецьке середовище. Воно формувалося і гуртувалося навколо місцевих видавництв та часописів (виходило понад 50

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

газет і журналів), а його представники брали активну участь у громадсько-політичному житті міста й округи.

Чи не найчільнішою постаттю цього середовища була Олена Кисілевська - перша коломийська жінка-депутат найвищого органу влади - сейму. Ще задовго до того, як ми довідалися про тендерну політику, О. Кисілевська провадила політику рівноправності, емансипації в Галичині, а завдяки їй активно розвивався жіночий рух: наші дівчата й господині гуртувалися в різні гуртки, передплачували жіночі часописи, відвідували різні курси, грали в драмгуртках і співали в хорах.

Відома громадська і культурна діячка, видавець і депутат Олена Кисілевська (1869 - 1956) народилася на Тернопільщині. Навчалася в Станиславові, з молодих літ брала активну участь у жіночому русі галичанок. Від 1890-х мешкала в Коломиї. Провідна діячка Союзу Українок, разом з А. Микитчук започаткувала видання журналу «Жіноча доля», який здобув величезну популярність у галицького та діаспорного жіноцтва. Голова різних оргкомітетів, активна діячка товариства «Сільський Господар» та партії УНДО, від якої її обрали до польського парламенту (1928). Написала і видала низку книг, зокрема подорожніх нарисів. Емігрувала на Захід.

Письменниця, публіцистка й педагог Ірина Вільде, справжнє прізвище якої Дарина Макогон (1907 - 1982), народилася на Буковині. Навчалася у Львівському університеті. У 1933 - 1939 рр. працювала в Коломиї в школі і в журналі «Жіноча доля». Написала тут багато творів. Згодом була відомою українською письменницею, лауреаткою Шевченківської премії.

Видавець Микола Ковалюк (1896 - 1979) народився на Прикарпатті. У 1927 р. спродав усе майно і з М. Ліщуком купили в Коломиї друкарню та заснували видавництво «Рекорд», яке друкувало українські книжки. Управитель бурси ремісничої молоді в Коломиї (1920-і), редактор журналу «Український купець» (Коломия, 1929), начальний редактор журналу «Антикомуніст» (Коломия, 1935). У 1935 р. виїхав до Львова, а згодом емігрував на Захід. Усі працівники видавництва «Рекорд» перебували під наглядом польської поліції.

Микола Савчук

Видавець Зенон Кирилович (1892 — 1944) народився на Прикарпатті, син священика й композитора о. Зенона Кирило-вича. Закінчив Чернівецький університет. Хорунжий УСС. У Коломиї організував і провадив видавництво «Трембіта» (1922 — 1929), в якому побачило світ багато книжок. Мав книгарню. Під час Другої світової війни його знищили в Коломиї фашисти.

Видавець Осип Кузьма (1880 - 1954) народився на Львівщині. Закінчив учительську семінарію у Сокалі. Згодом - у Коломиї: вчителював у школі ім. Т. Шевченка; організував Видавничу спілку українського вчительства (1909 - 1928); заснував видавництво популярних книжок «ОКА» (1921 - 1939), яке випустило у світ багато вартісних книжок. У 1920-і - 1930-і провадив власну випозичальню книжок та крамницю «Покутська книгарня». У 1933 р. за патріотичну діяльність О. Кузьму заарештувала польська поліція.

Співачка Софія Ковбуз (з дому - Гомик; 1890 - 1930) народилася в Коломиї, навчалася тут у філії Вищого музичного інституту, брала уроки приватного вокалу у м. Мілані (Італія). Провідна співачка «Коломийського Бояна», виступала з сольними концертами в містах Галичини.

Велику роль у культурному житті міста відіграла Коломийська філія Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові.

Педагог і музикант-скрипаль Роман Рубінґер (1893 - 1964) народився на Прикарпатті. Закінчив приватну музичну школу у Львові. Воював на Першій світовій війні, де через поранення його демобілізували. З проголошенням ЗУНР вступив до УГА, брав участь у боях, пережив тиф, переховувався від більшовиків. У 1920 р. прибув до Коломиї. Співзасновник відродженого УПТ і Коломийської філії Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Керував хорами й оркестрами, зокрема одним з найсильніших у Галичині симфонічних оркестрів. Згодом був довголітнім директором державної Коломийської дитячої музичної школи.

Диригент, музикант і педагог Фелікс Баран (1885 - 1940) народився на Тернопільщині, здобув музичну освіту. Під час Першої світової керував військовим духовим оркестром. У період

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

ЗУНР воював за Україну в УГА, отримав поранення. Перебував у таборі інтернованих у Чехо-Словаччині, диригував стрілецьким оркестром. У 1926 р. поселився в Коломиї, де керував симфонічним гімназійним та міським духовим оркестрами. Викладач Коломийської філії Вищого музичного інституту у Львові, давав приватні уроки гри на скрипці. Грав на багатьох музичних інструментах.

Педагог і музикан гка-піаністка Галина Лагодинська-Залссь-ка(1900 - 1964) народилася на Прикарпатті. І кінчалася у Вищому музичному інституті у Львові, у Віденському університеті, в приватних музичних школах. Упродовж 1931 - 1941 рр. працювала вчителькою фортепіано в Коломийській філії Вищого музичного інституту у Львові. Виступала з сольними концертами, на радіо. У 1944 р. емігрувала на Захід.

Художник Ярослав Лукавенький (1908 - 1993) народився на Прикарпатті. Навчався у приватнії,ч школах Олекси ІІоваків-еького уЛьвові та А. Терлецького у Кракові, у Краківській академії мистецтв. У 1936 р. приїхав до Коломиї, де заснував і провадив першу на Покутті приватну мистецьку школу для української молоді. Намалював портрети відомих коломийців, сприяв пожвавленню тутешнього мистецького життя.

Відомий музейник Володимир Кобринський (1873 - 1958) народився у гуцульському селі Білоберізці, тепер Верховинського р-ну Івано-Франківської обл., в сім'ї вчителя. Закінчив Коломийську гімназію, учительську семінарію у Львові, офіцерські курси. Служив у війську, вчителював, а впродовж 1898 - 1933 рр. працював контролером на залізничних станціях, в т. ч. і в Коломиї. У період ЗУНР - начальник коломийської залізничної станції. Засновник музею Гуцульщини в Коломиї(1926) при Народному домі. Був директором цього музею у 1939 - 1954 рр. Довголітній член Коломийської повітової ради, голова Коломийської філії товариства «Сільський Господар» і член правління цього товариства, голова Комітету українських обласних музеїв. Один з провідних членів УНДО па Коломийщині.

Відомими письменниками міжвоєнного періоду в Коломиї були професор гімназії Дмитро Николишин, про якого вже

84 Микола Савчук

йшлося вище, та наддніпрянець Іван Зубенко, про якого йтиметься далі.

♦**

Після поразки в російсько-українській війні невелика кількість втікачів з більшовицької України, яких називали наддні-прянцями, опинилася в Галичині і зокрема в Коломиї. Втекли вони з окупованої частини України в іншу окуповану частину (Галичину), де окупація не була такою жорстокою. Ясна річ, приблудили вони сюди голі-босі, не існувало тоді пенсійних фондів, біржі праці та інших соціальних служб, ба більше -польська влада не дуже раділа таким переселенцям, вважаючи їх за націоналістів. А польській владі вистачало галицьких націоналістів.

Однак українці зі сходу, які опинилися в Коломиї і жили тут, довели, що вони теж патріотичні люди, що їм так само дорога українська національна ідея, мова, культура, церква. Вони жили в унісон з місцевими українцями, не намагалися переінакшити їх на свій лад, придивлялися до тутешніх звичаїв, до поведінки коломийців, тобто намагалися бути своїми між своїми. Жили доволі убого, але це не завадило їм залишитися культурними і гідними людьми. Вони на догоду владі не переходили на польське, а трималися своєї ідентичності. Тому цих кілька осіб зробило вагомий внесок у культурний розвиток міста кінця 1920-х - 1930-х рр., залишило по собі гарні спогади сучасників.

У 1921 р. в Коломиї опинився Яким Христич (1884- 1971) з сім'єю. Він народився на Полтавщині, в козацькій родині. Навчався в Технологічному інституті в Санкт-Петербурзі, в Кременчуцькому комерційному інституті. Під час Першої світової війни служив мічманом берегової охорони в Криму. Після Жовтневого перевороту в Російській імперії Я. Христич створив та очолив український Морський курінь, з яким 1917 р. виїхав на Київ. Член Української Центральної Ради, делегат двох Військових з'їздів у Києві, Інспектор продовольчих і земельних справ УНР в Криму, виконував інші важливі українські державні обов'язки, зокрема у жовтні 1919 р. його призначили Гу-берніяльним комісаром Полтавщини. Внаслідок зміни ситуації

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

емігрував на Захід і опинився в Коломиї. Тут отримав скромне помешкання в середмісті та малооплатну працю в одній з коломийських друкарень. У 1923 р. був начальним редактором коломийського тижневика «Право народу», впродовж 1937 - 1939 рр. видавав журнал «Дніпро». Хрисгичі жили бідно, але не відцуралися національної ідеї та не подалися в найми до окупантів. Згодом Я. Христич з дружиною й дітьми емігрували па Захід.

У 1922 р. разом з мандрівним театром до Коломиї приїхав Олекса Скалозуб (? - 1947) і тут залишився назавжди. Його біографія ще не вивчена, але знаємо, іцо він служив в Армії УНР. У нашому місті любили цього високого худорлявого чоловіка, який був режисером більшості українських драмгуртків: чоловічої і жіночої гімназій, товариства «Просвіта». А ще писав і видавав драматичні твори, однак вершиною театральних видань О. Скалозуба була книжка «Характеризація в аматорськім театрі» (Коломия, 1928), яка знайшла прихильну оцінку в шанувальників аматорського мистецтва Галичини. Побачив світ і його «Словник чужих слів» (Коломия, 1933).

У 1925 р. в місті над Прутом опинився талановитий письменник Іван Зубенко (1888 - 1940). Народився па Луганщині. Закінчив Теодозійський педагогічний інститут, викладав у гімназіях. Воював на Першій світовій, а коли була проголошена Україна, вступив до Армії УНР. Брав участь у багатьох боях, сотник Армії УНР, нагороджений «Залізним Хрестом» і «Хрестом імени Симона Петлюри». Інтернований у таборі в м. Каліші (Польща), звідки емігрував до Галичини, до Коломиї. Тут працював технічним редактором популярного журналу «Жіноча доля» (1925 - 1939), грав на гобої в симфонічному оркестрі. Автор багатьох книжок на історичну, національно-визвольну тему, драматичних творів, поетичних збірок, публіцистичних статей. Одружився з галичанкою та виховав сина-патріота Негвара.

У 1927 р. до Коломиї з Чехії приїхав дипломований агроном Василь Дмитренко (1892 - 1980). Народився на Полтавщині, вояк Армії УНР. Після знищення Української держави більшовиками емігрував на Захід. У Чехії закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах та Празьку Політехніку. Працював повітовим агрономом Коломийської філії товариства

86 Микола Савчук

адаявагігдтуїг.'.' \''Ц!;Іг,ічд'.:г.'гястдгдга^^,гяідя?;у/иі\;?т/ліігІг/,ьу.*,.',лг!І`;'і,іі,іі.іі.,.!І,А ^^кьглл'адаиикяажваавяваваяяаяядавав^вшик «Сільський Господар» і впродовж 1928 - 1933 рр. відродив на Коломийіциііі понад ЗО осередків нього товариства. Втілював нові виробничі.технології, заснував осередки Хліборобського Вишколу Молоді, навчав закладати взірцеві пасіки, розводити нові породи курей. У 1935 р. переїхав до Стрия на Львівщині, а 1944 р. емігрував на Захід.

З давньої коломийської елі ти жили, хоч не були такими активними, Кирило Трильовський, Йосип Чайківський, Прокіп Мостович. У міжчассі померли такі знакові коломийські постаті, як Захар Скварко, Леоіггій Кузьма, Лев Дольницький, Андрій Чайковський.

Не вивченим залишається життєвий шлях довголітнього власника української друкарні Михайла Бойчука; загадковою була постать видавця Івана Голуба.

Можна також сказати. Що певний вплив на коломийську еліту мав педагог, психолог Олександр Шумнло-Кульчицький (1895 - 1980), який недовго жив і працював у Коломиї, ба навіть тут одружився. А ще започаткував у місті великий теніс та підготував тут цілу плеяду провідних тенісистів Галичини. Вій ніби продовжив традицію перебування в Коломиї Кульчицьких - родовитих українців, які до того в місті вигасли.

У період Незалежності України прізвищами представників української коломийської еліти названо вулиці та площі міста, відбулося багато вечорів пам'яті та музейних виставок. Відкрито меморіальні таблиці Олені Кисілевській, Володимирові Кобринському, Андрієві Чайковському, а також приватний меморіальний музей і таблиця Ореста Кузьми. Про чільних коломийських діячів 1930-х рр. написано багато статей, видано книжки та вміщено довідки в Енциклопедії Коломийщини.

Однак представники коломийської української еліти міжвоєнного періоду заслуговують ще більшого визнання і пам'яті в сучасників, які могли б у цьому контексті реалізувати корисні й цікаві ідеї.

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ

Літ.: Жіноча доля [Коломия]. - 1926. - Ч. 9. - С.1; Коломийські вісти. - 1928.

- Ч. 2. - С. 3; Свобода [Львів]. - 1928. - 29 січня; Хроніка НТШ. Вип. 1-І І. - Львів, 1929. - С. 65; Книга мистців і діячів української культури. -Торонто, 1954. - С. 112, 236; «Над Прутом у лузі...». Коломия в спогадах / За ред. 3. Книша. - Торонто: Срібна сурма, 1962. - 431 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле / Ред. та упор. Б. Романенчук. - Філядельфія: Комітет коломиян, 1988. - 960 с.; Українські лікарі Прикарпаття / Упор. П. Арсенич, Л. Вардзарук. -Івано-Франківськ: Галичина, 1991. -44 с.; Васильчук М. Письменство на Коломийщині. Друга половина 16 століття -1939 рік. - Коломия: Народний дім, 1993; Пундій П. Українські лікарі. Біобібліографічний довідник. Кн. 1. /Лікарський збірник. Нова серія. - Т. II. - Львів: НТШ - Чикаґо: УЛТ Північної Америки, 1994.-328 с.; Енциклопедія Коломийщини. Зшиток 1, літера А. - Коломия: Вік, 1996. - 36 с.; Зшиток 2, літера Б. - Коломия: Вік, 1998. - 120 с.; Зшиток 3, літера В. - Коломия: Вік, 2000.- 246 с.; - Зшиток 4, літери Г, Ґ. / За ред. М. Васильчука, М. Савчука. - Коломия: Вік, 2006.

- 228 с.; Зшиток 5, літера Д. - Коломия: Вік, 2007. - 148 с.; - Зшиток 6, літери Е - Й. - Коломия: Вік, 2014. - 200 с.; Зшиток 12, літера Ч. / за ред. М. Савчука. - Коломия: Вік, 2001. - 64 с.; Зшиток 13, літера Ш. - Коломия: Вік, 2003. -110 с. - Зшиток 14, літери Щ-Ю-Я. - Коломия: Вік, 2002. - 64 с.; Васильчук М. Силуети. Коломиєзнавчі тексти. - Коломия: Вік, 2006. - 304 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле // Упор. М. Савчук. - Т. II. - Філядельфія - Коломия: Комітет коломиян, 2008. - 400 с.; Андріїшин С. Коломия у міжвоєнний період. 1919 -1939. -Коломия: Вік, 2010. - 530 с.; Кочержук М. Українська державна гімназія в Коломиї. 1892 -1944. - Коломия: Вік, 2011. - 302 с.; Васильчук М. Scripta Manent (Написане зостається). - Коломия: Вік, 2013. - 224 с.; Андрусяк М. Залізо у вогні. - Коломия: Вік. 2014. - 400 с.; Хрестоматія з історії Коломиї / Упор. І. Монолатій. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2016. - 672 с.; Петрів М. Адвокат-філателіст Іван Чернявський: Історія коломийських поштових марок // Дзеркало Коломиї. - 2016. - 11 березня. - С. 11; - 18 березня. — С. 11.

ЗМІСТ

ЩО Ж ТАКЕ ЕЛІТА?.....................................з

1848 - 1851 роки.....................................7

1860-і - 1870-і роки................................14

1880-і - 1890-і роки................................23

1900 - 1914 роки....................................35

1914 - 1918 роки.

Перша світова війна................................49

і листопада 1918 р. - травень 1919 р.

ЗУНР................................................53

1919 р.- 1939 р.

Міжвоєнний період...................................бо

Емблема «Коломийськоїбібліотеки» (автор — Мирослав Ясінський)

У книжці використано листівки з колекції Валерія Ковтуна, фотоілюстрації з фонду Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. И. Кобринського, з архіву редакційно-видавничого комітету «Енциклопедія Коломийіци-ни», з приватних збірок Миколи Васильчука та Миколи Савчука.

«Коломийська бібліотека» - це науково-популярні й художні книжки давніх і нинішніх авторів про Коломию, про різні її епохи. Це переклади, які залишалися невідомими. Це щоденники. Це передруки, які розсипані по давніх часописах і збірниках та нарешті зібрані докупи. Це розповіді про тих, хто жив р цих сірих каменицях і ходив міською бруківкою 100 чи 200 літ тому. Це захоплюючі нариси про сучасників, про талановитих і'Цікавих коломийці«. Це. можливо, фотоальбоми і презентовані колекції.

Пздаємо, книжки з «Коломийської бібліотеки» будуть у кожній коломийській оселі та в кожній книжковій шафі тих, хто народився, навчався чи мешкав у місті над Прутом. Видавці намагатимуться не розчаровувати своїх читачів, а читачі, сподіваємося, нетерпляче чекатимуть на нові видання «Коломийської бібліотеки».

ДОТЕПЕР У СЕРІЇ «КОЛОМИЙСЬКА БІБЛІОТЕКА» ПОБАЧИЛИ СВІТ ТАКІ КНИЖКИ:

Випуск І. Леопольд Вайгель. Нарис про місто Коломию / Переклад з польської мови М. Васильчука і М. Кочсржук. - Коломия : Вік, 2008. - 120 с.

Польський краєзнавець Леопольд Вайґель - один з перших істориків міста Коломиї. В українському перекладі краєзнавчої книжки про Копомию і Коломийську округу, яка вийшла друком ще 1877 р., читач знайде маловідомі факти з природознавства, історії та народознавства.

.чи н» г >--іг-гл:

СПГГ ОЧІ галицького (Од гол л*.;гпня

Випуск 2. Микола Савчук. Колумб з Коломиї, або Ромювідь про те, як 400 років тому коломисць Іван Богдан першим і України відкрив Америку. -Коломия : Вік, 2008. - 64 с.

Ця книжка знайомить українського читача з забутим відкривачем Америки Іваном Богданом з Коломиї. Він був першим посланцем України в Новому Світі. Сталося це 400 років тому. Захоплююча розповідь відомого письменника й журналіста Миколи Савчука не залишить байдужим нікого.

Випуск 3. Микола Васильчук. Світочі галицького відродження: Микола Всрсшииський, браги Білоусі!. - Коломия : Вік, 2009.- 64 с.

У книзі представлено дослідження краєзнавця Миколи Васильчука про чільні постаті українського національно-культурного відродження на Покутті у XIX столітті - Миколу Верещинського та братів Білоусів. Тут розкрито промовисті сторінки історії української культури та літератури.

Випуск 4. Володимир Глинський. Щоденник 1916-1920 рр. І Підготовка тексту, передмова, примітки М. Васильчука. - Коломия : Вік, 2010. - 112 с.

Щоденникові записи коломиянина Володимира Глинського (1843-1920), які опубліковано вперше, - цінне джерело до вивчення суспільно-політичного та економічного життя у регіоні в період 1916-1920 рр. Видання доповнює наші знання про добу великих перемін початку минулого століття.

Випуск 5. Валерій Ковтун. Золоі а доба коломийської листівки. - Коломия : Вік, 2010. - 64 с. +XVI с. іл.

У книжці відомого краєзнавця Валерія Ковтуна вперше розглянуто коломийські поштові листівки як культурно-мистецьке явище. Автор віднайшов і прокоментував понад 1400 листівок, виданих у різний період у Коломиї понад 60-ма накладами та видавництвами.

Випуск 6. Микола Савчук, Микола Васильчук. Феномен коломийського краєзнавства. - Коломия : Вік, 2010.- 112 с +XVI с.

ФСІїиМКИ К ПЛ. IJ МИ ЛІ ЬкЛГО КГЛСЗКЛВСТВА

Г»»—

УКРАНСЬКА ДЕРЖАВНА ГІМНАЗІЯ В КОЛОМИЇ

Коломийщина славна і своїм краєзнавством, яке бере початки в давні часи. Від 1860-х років тут друкують краєзнавчі статті, нариси й книжки. Про краєзнавчий рух, про колекціонерів і дослідників минулого Ко-ломийщини, про виставки, музеї і краєзнавчі ініціативи, про краєзнавців і їхні видання розповідає книжка двох відомих авторів, які також причетні до цього феномену.

Випуск 7. Степан Андріїїшін. Коломия у міжвоєнний період 1919-1939. Суспільно-політичний та національно-визвольний рух у Галичині. - Коломия : Вік, 2010.-536 с.

У книжці подано основні етапи українського патріотичного руху в Східній Галичині, зокрема в Коломиї, у міжвоєнний період 1919-1939 рр. На тлі суспільно-політичного розвитку згадується понад тисячу прізвищ знакових постатей Західної України — знаменитих коломийських професорів, видатних громадсько-політичних діячів краю, незламних борців за незалежність країни.

Випуск 8. Мирослава Кочержук. Українська державна гімназія в Коломиї. 1892-1944. - Коломия : Вік, 2011.-304 с.

Книжка знайомить читача з історією заснування української державної гімназії в Коломиї (1892-1944), різними періодами її діяльності, розповідає про викладачів, а також подає короткі відомості про учнів, які своєю працею чи участю у національно-визвольній боротьбі заслужили особливу шану.

Випуск 9. М. Топографія історична. Коломия. / Підготовка тексту, передмова і коментарі М. Савчука. -Коломия : Вік, 2011. - 48 с.

Нарешті шанувальники нашої минувшини, коломиєзнавці, історики, краєзнавці отримують у книжковому форматі перший історичний нарис про Коломию, який упродовж 1865-1866 років публікувала перша українська коломийська газета «Голосъ Народный». Він засвідчує тогочасний український погляд на заснування, розвиток і проблеми славного, відомого в світі літописного міста над Прутом.

НЕДАВНІ ІСТОРІЇ ДАВНЬОЇ МІСТА

Н*ПМ*И>

КОЛОМИЯ КИИ КАЛЕНДАР

ЧКГН^.1 Д««

Випуск 10. Василь Нагірний. Недавні історії давнього міста. - Коломия : Вік, 2011.- 240 с.

Відомий коломийський краєзнавець і тележурналіст Василь Нагірний подає на суд читацької аудиторії сценарії, написані у звичному для нього стилі художньої документалістики. Всі вони вже пройшли через телеефір у проекті «Місто Кола - спадок предків» і були належно сприйняті глядачами. Тепер ви маєте змогу у книжковому форматі поринути в недавні історії улюбленого давнього міста та його мальовничих околиць.

Випуск 11. Михайло Андрусяк. Останні з когорти «залізних» / Передмова М. Васильчука. - Коломия : Вік, 2012.-456 с.

Документально-художня повість «Останні з когорти «залізних» написана на основі архівних документів і свідчень очевидців. Автор розповідає про героїчні й водночас трагічні сторінки національно-визвольної боротьби на терені Коломиї та Коломийщини, про її останні роки. Гола правда, нерідко гірка, про звитягу й ганьбу, про відданість і зраду, про самопожертву й пристосуванство не може залишити байдужим нікого.

Випуск 12. Микола Васильчук. Українська видавнича справа в Коломиї (друга половина XIX -XX ст.): Монографія. - 2-е вид., переробл. і доп. - Коломия : Вік, 2012. - 224 с., іл.

У книзі читач знайде розповідь про історію започаткування та становлення друкарства в Коломиї як першооснови для розбудови національно зорієнтованого інформаційного простору. Показано тісну взаємодію між друкарством, газетярством, книговиданням, літературою. Коломия постає як своєрідний духовний центр Західної України. У додатку наведено інформацію про друкарні Коломиї XIX-XX ст., в яких виготовляли україномовну друковану продукцію.

Випуск 13. Коломийський календар історичних дат та псрсоналій / Автор-упорядник Василь Нагірний; післямова Миколи Васильчука. - Коломия : Вік, 2012. - 216 с.

Книжка, автором-упорядником якої є краєзнавець Василь Нагірний, містить сконденсовану коломиєзнавчу інформацію. Вона продовжує традицію давніх коломийських календарних видань, започаткованих ще наприкінці XIX ст. Але, разом з тим, це книжка універсальна, не призначена для якогось одного року. Читач тут знайде відомості про осіб і про події, починаючи від доби середньовіччя - і до дня нинішнього.

ДРУГОРЯДН ІСТОРІЯ КОЛОМИЇ АНГЛЖ З КОЛОМИЇ ТА ІНШЕ

Випуск 14. Васильчук Микола. Сліди на бруківці: збірник статей / Нередм. М. Савчука. - Коломия : Вік, 2012.- 176 с.

У книзі подано статті Миколи Васильчука, які торкаються літературно-мистецького життя Коломиї та гуцульсько-покутського порубіжжя. Автор занурюється у минуле, змальовує сучасний літературний процес.

Випуск 15. Михайло Петрів, Микола Гуйванюк, Валерій Ковтун, Микола Савчук. - Січовий батько. Штрихи до портрета Кирила Трильовського - Коломия : Вік, 2012. - 64 с.

Читач знайде велику й маловідому інформацію про видатного громадсько-політичного діяча початку 20 ст. Кирила Трильовського (1864-1941). Він був знаковою постаттю не лише Коломиї, але й усього Покуття, Гуцульщини та Буковини. Автори нагадують сучасникам про творця й опікуна товариства «Січ», активного депутата Віденського парламенту та Галицького сейму, провідника радикалів, адвоката, видавця, який зумів витворити громадський феномен.

Випуск 16. Степан Андріїїнин. Коломия. 1939 -1941. Короткий аналіз суспільно-політичних взаємин на Коломийщині. - Вид. друге, доповнене. - Коломия : Вік, 2013. -488 с.

Автор доповнив нове видання вартісною інформацією, виявленими фактами та новими фотоілюстраціями. Читач складе собі повне уявлення про найтрагічніший період в новій історії Коломиї, коли до неї восени 1939 р. ввійшли більшовики і встановили свою жорстоку владу. Книжка вражає правдивістю, об'єктивністю і розрахована на широке коло читачів.

Випуск 17. Микола Савчук. Другорядна історія Коломиї. Анґлік з Коломиї та інше. Що є коломийського у світі. - Коломия : Вік, 2013. - 80 с.

Відомий письменник-гуморист Микола Савчук запропонував читачам свою іронічну історію Коломиї. Вона теж має право на існування, тим паче, що тримається історичної основи. Другу частину книжки складають дослідження не лише краєзнавчого, але й мовознавчого характеру. Йдеться про усталені словосполучення, прислів'я й приказки на коломийську тему, а також висвітлюється коломийська присутність у назовництві.

КИРИЛО ГРИЛЬОВСЬКИИ І СІЧОВИЙ РУХ

Випуск 18. Микола Васильчук. Scripta mancnt (написане зостається): Статті. - Коломия : Вік, 2013. - 224 с.

У збірнику представлено різнопланові статті письменника і науковця Миколи Васильчука. Автор розробляє питання історії української преси, розглядає проблеми відображення гуцульського світу в українській літературі, розповідає про навкололітературні справи тощо. Прикметною рисою книжки є те, що всі матеріали так чи інакше «прив'язані» до Коломиї.

Випуск 19. Василь Нагірний. Коломийські променяли : - Коломия : Вік, 2014. -184 с.

У книжці ви відкриєте для себе цікаві закутини давньої і не дуже давньої Коломиї. У притаманній художньо-документальній, доступній формі автор уміло веде читача лабіринтами подій, пов'язаних з непересічними особистостями. Його очима ви побачите те, що неохоче відкривалося іншим, відчуєте дух епохи, у якій він жив, зокрема, дитинства, юності, того періоду, який минав у самому середмісті.

Випуск 20. Грані друкованого слова. Автор-упо-рядпик кандидат філологічних наук, доцент Микола Васильчук. - Коломия : Вік, 2014. - 176 с.

Збірник містить тексти доповідей наукової конференції, приуроченої 150-річному ювілею видавничої справи в Коломиї. Представлено матеріали, які розкривають різноманітні аспекти становлення та розвитку друкарства, журналістики, книговидання на Прикарпатті та загалом в Україні.

Випуск 21. Кирило Трильовський і Січовий рух: - Коломия : Вік, 2014. -256 с.

Збірник містить тексти доповідей наукової конференції, приуроченої 150-річчю від дня народження Кирила Трильовського та 100-річчю створення Легіону Українських Січових Стрільців. Представлено матеріали, які розкривають різноманітні аспекти життя і діяльності Кирила Трильовського та січового руху.

Випуск 22. Монолатій Іван. Коломін иіавсчво:

Нариси з історії Коломиї. - Коломия: Вік, 2016. - 336 с

Нариси з історії міста над Прутом з найдавніших часів до закінчення Другої світово! війни уродженця Коломиї та випускника Коломийської' гімназії їм. М. Грушевського Івана Монолатія. Видання дозволить краще зрозуміти особливості не лише коломийської історії, а й специфіку праці в робітні «сторичної науки.

Для коломийців, учнів та студентів, які вивчають історію рідного краю та усіх, хто цікавиться українським краєзнавством.

Випуск 23. Василь Нагірний. Мовчазні свідки минулого. Коломия : Вік, 2016. - 184 с.

Ця книжка - своєрідне продовження попередньої праці автора Василя Нагірного «Коломийський історичний календар пам'ятних дат та персоналій». Вона виходить в серії «Коломийська бібліотека», видавець Валерій Ковтун. У пропонованому дослідженні читачі торкнуться історичних пластів нашого минулого, відкриють забуті й нові імена славних краян. Автор описав 180 історичних пам'яток.

Це видання для всіх, хто любить наше місто та вивчає його історію.

Випуск 24. Микола Савчук. Ювілейний маршрут коломийської колії. - Коломия: Вік. 2016. - 56 с.

Нове видання відомої книжкової серії «Коломийська бібліотека» демонструє історичні кадри коломийської залізниці, яка відзначила свій півторастолітній ювілей. Разом з читачами ми помандруємо потягом за маршрутом Австро-Угорщина — Україна, гальмуючи на зупинках добре і менш відомих моментів. Автор книжки, краєзнавець Микола Савчук повідомляє, що кожен читач, який отримає цю книжку, заодно отримує квиток у коротку історичну подорож.

Випуск 25. Степан Андріїїніїн. Сліди минулих окупацій. - Коломия: Вік, 2016. - 256 с.

Короткий огляд понад 640-літнього підневільного періоду на території Галичини й зокрема Коломиї.

У своїй новій книжці «Сліди минулих окупацій» відомий краєзнавець Степан Андріїшин вперше подав короткий огляд понад 640-літнього підневільного періоду на території Галичини й зокрема Коломиї. В основу цього видання увійшли невеликі історико-краєзнавчі нариси про кожну з 16-ти військових окупацій, остання з яких ще до недавнього часу оку лову вала нашу галицьку землю.

.коломийська бібліотека

ВИПУСК 26

Іс т о ри к о- кр а с ін а в че видання

Микола САВЧУК

УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ (1848- 1939)

€13 УКРАЇНСЬКІ ЕЛІТИ КОЛОМИЇ (1848 - 1939). - Коломия: Вік, 2017. - 112 с.

ISBN 966-550-034-1

Визначення k рархії духовних і маїсріа.наніх ціїїіюсісй, імен, подій - важлива складова кратзпавсі ва й іеюрії. У цьому виданні відомий дослідник локальної'минувшини Микола Савчук частково унорядковус цю тему па прикладі Коломиї Авюр пагадут уславлені імена, відкриває нові носіаті провідників українською життя рідною місіа, і юч и і іаюч и від Весни народів (1848 р.) і закінчуючи іраї ічннм І939 роком. Попередньо маїеріал у скороченому вигляді публікувала у 14 числах і азе і а «Дзеркало Коломиї».

Книжка «Українські елі і н Коломиї» запікавші» коломийці в, учнів, с іудеї і-іів, краєзнавців, науковців.

ББК 63.3(4УКР)

Засновник серії «Коломийська бібліотека» Валерій Ковтун

а/с 22, м. Коломия, Івано-Франківська оол., Україна, 78200

Редакція авторська

Тех 11 і ч 1111 іі редактор Тарас Долынщький

Корею ор Ірина Савчук

Здано до складання 2 3 Ol 2017 р І Іідннсано до друку ЗІ (Н 2017 р Внд X” 906 Іамовлсніїя 21692. Тираж 500

Формаї 61KS I/I6 Умови друк арк 6,51 | Іапір офсеїііии V' І Друк офссініїіТ

Вида нн її чі і по lit рафічне loitapik гво «Вік» Л ІД

( відоціно про ннсссніїя ivo'i юа видавничої справи до державною реісіру видавців, впюі івннкін і ріннонсіоджувачів видавничої продукції Серія ДК, V* 1610 від 29 10 2013 p

HAT«Колпмпнська друкарня ім Шухевнча»

Свідоціно про внесення суїм кіа видавничої справи до державною річ сіру видавців, дні о і ївші кін і рошовсніджувачів видавничої продукції Серія ІФ, Х*Ч5 від ІК 07 2001 р

7S2OO, Коломия, Іеи.ман.і І Маїеіін, 23=3 Тел (03433) 2 49 37.5 1-І 14

Кооперативна крамниця «Гуцульщина» та «Гуцульський базар», 1930-і рр.

Приміщення кредитового банку «Покутський Союз», відкрите 1935 р. (сучасний вигляд).

Микола САВЧУК - письменник, гуморист, краєзнавець, заслужений артист України.

Народився 1959 року в с. Великому Ключеві Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівський університет (1987). Працював журналістом, тепер на творчій роботі. Автор та упорядник понад 60 книжок і 4 компакт-дисків. Голова редакційно-видавничого комітету «Енциклопедія Коломийщини». Заснував і видає книжкові серії «Бібліотека Коломийщини», «Наш сміх», «Автентичні коломийки». Лауреат літературних премій ім. Остапа Вишні та ім. Степана Руданського. Від 2011 р. провадить приватний музей гумору «Весела оселя». Автор резонансних лінґвістично-краєзнавчих статей в пресі та довідок в Енциклопедії Сучасної України. Живе у м. Коломиї.

Wyszukiwarka

Podobne podstrony:
Nuestro Circulo 754 UNA ANÉCDOTA DE BUENOS AIRES 1939 28 de enero de 2017
Das Volk und der Horn [w] Süddeutsche Zeitung Nr 169 2017 07 25, str 3
1 AGRESJA SOWIECKA I MIĘDZYNARODOWE ASPEKTY WRZE¦NIA 1939
Wspo¦ü éczesne metody zabiegowego leczenia kamicy moczowej
9 Zginanie uko Ťne zbrojenie min beton skr¦Öpowany
Ginekologia fizjologia kobiety i wczesnej ciÄ…ĹĽy I
Wykład Postępowanie przed s±dem I instancji cz 3
UkĹ‚ad krÄ…ĹĽenia[1]
Chemia wyklad I i II (konfiguracja wiÄ…zania Pauling hybrydyzacja wiazania pi i sigma)
Stany zagroĹĽenia ĹĽycia pielÄ™gniarki kurs[1]
Kobieta wiejska 1939 1
03 odporno Ť¦ç nieswoista humoralna (dope éniacz)
Tajemnice księżyca, W ஜ DZIEJE ZIEMI I ŚWIATA, ●txt RZECZY DZIWNE
Dziwne kolorowe obiekty spadały na terenie Stanów Zjednoczonych, W ஜ DZIEJE ZIEMI I ŚWIATA, ●txt RZ
Wielka kometa w 2013 roku, W ஜ DZIEJE ZIEMI I ŚWIATA, ●txt RZECZY DZIWNE

więcej podobnych podstron