МИСТЕЦТВО ПИСАНКИ в УКРАЇНІ кiнця XIX початку XX ст.
Село на нашiй Українi,
Неначе писанка село...
Так Тарас Шевченко порiвнює красу й мальовничiсть рiдного краю з писанками, що були з давнiх-давен синонiмом Батькiвщини, сили i незнищенностi нашого народу. Писанка - символ України, пам'ять про рiдну землю, рiдний край, оберiг на цiй землi.
Писанка - це переважно куряче (гусяче) яйце, розписане за специфiчною технологiєю воском i зафарбоване природними, чи анiлiновими фарбниками. Традицiя такого розпису становить унiкальне надбання творiв мiнiатюрного живопису, орнаментику яких збережено за язичницькими символами. Українськi писанки - це шедеври мiнiатюри, у яких народ виявив свiй мистецький хист, свою здатнiсть до творчого осмислення, художнього узагальнення навколишнього свiту. Писанка приховує в собi таємницю. Цi дивовижнi цяточки, дрiбненькi орнаменти, вiзерунки, давньо-магiчнi символи... Особлива мова знакiв, код, який iнодi марно намагаєшся збагнути, розгадати. Кожна писанка приховує в собi пам'ять столiть, зв'язок минулих поколiнь, магiю природи, космосу, схиляння перед божественним началом. Писанка дивовижним чином поєднує сиве минуле, сучаснiсть i прийдешнє, язичництво i християнство. Звичай розмальовувати яйця iснував ще задовго до християнства. Про це свiдчать численнi археологiчнi розкопки та знахiдки у рiзних регiонах України. Пiсля прийняття християнства як офiцiйної державної релiгiї вiдбулося календарне узгодження давнiх язичницьких свят з новими християнськими, складна система язичницьких магiчно-сакральних образiв була трансформована у рамках християнсько-апокрифiчної символiки. Але при цьому традицiя розмальовувати яйця не зникла, а теж трансформувалася у новий релiгiйний звичай. Щоправда, у писанкарствi з'явилися новi, християнськi, знаки - хрестики, церковцi, нове християнське трактування язичницької символiки, примiром, безконечника, трикутника...
У новiтнi християнськi часи в Українi з'явилося багато переказiв та легенд, якi розповiдали про виникнення писанок. Таким чином, народ нiби намагався пояснити той древнiй звичай у християнськiй релiгiйнiй традицiї, коли саме напередоднi Великодня у Чистий Четвер, приготувавши писачки, вiск та розчинивши фарби, проказавши молитви, господарi розмальовують яйця.
На Київщинi була поширена легенда про те, як Ісус Христос разом з апостолом Петром увiйшли в якесь єврейське село, де люди були непривiтнi, озлобленi i грiховнi. Дiзнавшись, що це Учитель, вони почали кидати в Нього камiнням, вигукуючи непристойностi. Але те камiння, тiльки-но торкнувшись Ісусового одягу, перетворювалося на яйце червоного кольору - крашанку. Апостол Петро позбирав тi крашанки i роздав їх враженим чудом людям, якi цiлували їх i плакали, присоромленi своїми грiхами й злобою. На згадку про той випадок люди почали готувати на Великдень крашанки, розмальовувати писанки.
А на Гуцульщинi iснує повiр'я, що пiсля арешту Ісусового в Гетсиманському саду Мати Божа розмальовувала писанку, щоби подарувати її Пилатовi i прохати його про помилування Її Сина. Коли вона малювала ту писанку, то обмивала її слiзьми, тому й гуцули, коли сьогоднi розмальовують писанки, зображають на них маленькi цяточки -- сльози Матерi Божої за Сином своїм Єдинородним.
На Галичинi iснує легенда, яка розповiдала, що коли Христос нiс свiй хрест на Голготу, в той час вулицею прямував на базар якийсь селянин iз кошиком, наповненим яйцями, якi вiн сподiвався продати. Побачивши, як Ісус впав пiд тягарем хреста, вiн залишив свiй кошик i пiшов допомогти Христовi нести хрест. Повернувшись до свого кошика, селянин побачив, що яйця перетворилися на крашанки i писанки.
Назва писанка походить вiд слова писати, тобто оздоблювати поверхню яйця орнаментом. Писанка вiдiгравала важливу роль у життi полiщукiв, була предметом-символом, i саме тому в її орнаментах зашифрованi найдавнiшi образи i уявлення багатьох поколiнь. Образ дерева життя, що об'єднує землю i небо, є символом безперервного оновлення життя; спiраль - знак родючостi; колесо - знак досконалостi, вiчностi (в християнськiй релiгiї колесо є символом безсмертностi небесного iснування, образ безконечної Божої любовi); сонце - джерело життя на землi, символ Бога, Христа, хрест-четверорiг як символ Всесвiту є знаком чотирьох сторiн свiту, чотирьох вiтрiв, чотирьох пiр року (в християнствi це головний символ, знак викупної жертви Христа); свастика - знак вогню i сонця, охорона вiд злих сил; пiвень є сторожем добра, провiсником сонця, свiтла, що побороло темряву; кiнь - це Бог Сонце, що їде через небо на вогненних конях; риба уособлює воду, вона є символом життя i смертi, знаком здоров'я i щастя (у християнствi це первiсний символ Христа i знак новохрещених). Тож розшифрування багатьох елементiв розпису писанок Полiсся говорить про те, що вони уособлювали уявлення наших предкiв про добро i зло, про будову свiту, в своїх зображеннях зберегли древню символiку, яка в перiод християнства знайшла свою нову iнтерпретацiю, пов'язану з воскресiнням Христа. Кожна писанка - це певний символ, закодована молитва наших пращурiв. Переважно це були молитви до природи: молитва за врожай, молитва за здоров'я, молитва за продовження роду, за безконечнiсть душi, за зволоження землi, дубовий листочок оберiгав воїна-захисника - кожен символ мав своє значення. Писанка - це насамперед оберiг. Цi сакральнi знаки дiйшли до нас iз глибини вiкiв i в iнших народних промислах: вишивцi, керамiцi, гончарствi, рiзьбленнi по дереву - там можна i сьогоднi зустрiти i безконечник, i знаки сонця, води, землi.
У багатьох народiв свiту, зокрема в слов'ян, був звичай навеснi, в квiтнi - на початку травня, обдаровувати одне одного "красними яєчками" - крашанками. Цей звичай був пов'язаний з народними уявленнями про яйце як символ вiчного оновлення природи, весни, перемоги життя над смертю. Зараз ми не можемо говорити з точнiстю про традицiї, символiку й орнаменти давнiх майстрiв, лише XIX- початку XX столiття - це те, що дiйшло до нас. На жаль, яєчна шкаралуща - дуже делiкатний i нетривкий матерiал. Інформацiю про давнiшi писанки маємо лише з документiв, описiв, малюнкiв. Але, якщо порiвнювати з дохристиянськими часами, коли народилася писанка, то головна вiдмiннiсть полягає у її призначеннi. Сьогоднi ми її сприймаємо як сувенiр, як прикрасу, а тодi вона слугувала оберегом, була органiчною частинкою життя наших предкiв. І якби ми навчилися розшифровуватися iнформацiю, закодовану в писанках, то багато чого дiзналися б про фiлософiю життя, притаманну тим часам. Писанка розкриває i нашу iсторiю прийдешню, її можна читати. Це - безпосереднiй зв'язок з нашими пращурами, якi жили у VII-VIII столiттях до нашої ери. Для писанок використовували тiльки яскравi символiчнi барви: жовта - це сонце, червона - радiсть, зелена - життя. А також коричнева фарба - як символ землi. Такi писанки писали на врожай: малювали квадрат - символ землi, посерединi ставили крапочку - символ родючостi, i цю писанку закопували в полi перед сiвбою - щоб градом не побило, щоб посуха не сушила, щоб уберегти врожай вiд iншого стихiйного лиха. Справжню писанку завжди писали тiльки на повному яйцi, нiхто нiколи не видував iз нього серцевину. І дарували писанку тiльки повну, як символ повноти життя, заплiднення i побажання продовження роду. А з порожньої писанки нiколи нiчого не народиться.
Традицiї українського писанкарства надзвичайно розмаїтi. Рiзнi мiсцевостi України мали свої особливi орнаменти й кольори, так само, як говiрки й дiалекти, хоча загалом мова українських писанок спiльна. Найбiльше iнформацiї збереглося про традицiї писанкарства в Центральнiй та Захiднiй Українi. На Сходi воно було майже знищене. Але знаки i символи на писанках по всiй Українi були однi й тi ж, i по всьому свiтi вони однаковi. Кожен регiон вiдрiзняється хiба що фарбою i способом та частотою зображення цих символiв.
Як зазначається в Українськiй загальнiй енциклопедiї, для регiону Побужжя характерний рослинний орнамент i поєднання червоних i жовтих вiзерункiв на чорному тлi. Полiсся, Волинь i надзбручанське Подiлля мають писанки з перевагою ясно-червоного фону. Поднiпров'я дає широкосиметричнi поля, де укладаються мотиви (часто рослиннi), виведенi товстими лiнiями. Гуцульськi писанки яскравi, писанi жовтими й бiлими контурами на червоному тлi, часто буває трохи зеленої, чорної i синьої фарби, - геометричний орнамент дрiбненькою мозаїкою покриває поверхню. Тут переважає жовтий - колiр сонця. Бойкiвськi писанки переважно двобарвнi, часто з вишкрябаним мотивом. Двобарвнi також писанки захiдних околиць, вони повторюють мотиви багатораменної розети на рiзних фонах: червоному, жовтому, синьому, зеленому, фiолетовому. У центральних регiонах переважала рослиннiсть, сорокаклинцi, символи безконечника, колiр був поширений жовтий, зелений, коричневий. Чернiгiвська писанка - там бiльше квiтiв - великих, яскравих - на чорному тлi. На Надднiпрянщинi була писанка проста, але дуже символiзована: в одному-двох кольорах, але там чiтко був зображений сакральний знак. Частiше - чорнi писанки, деколи з iншим темним тлом i контурно виведеним рисунком. Можливо, сьогоднi вона трошки програє в красi, але тут писанка побутувала не як прикраса, а як наука. Це - магiчнiсть, вiдголоски тiєї давньої обрядовостi. А уже в Захiднiй Українi, особливо останнiм часом, писанка стала сувенiром, призначеним для продажу, тому її роблять яскравою, розцяцькованою, розмальованою. Також там часто зустрiчаються знаки оленя та барана, що є вiдображенням реалiй побуту. Оленi, як i птахи - це знак добробуту i пари. Рослинний свiт - це безконечнiсть, продовження роду. Рибки, водяна стихiя - символи здоров'я, а космiчнi сили - мiсяць, зорi, сонце - символи вищих свiтiв, вищих сил. Птах в Українi завжди був сакральним, тотемним знаком. Це i символ кохання, пари, подружньої вiрностi, i символ зв'язкiв мiж людиною i небом - птахи летять у вирiй, де живуть душi предкiв.
В наш час в орнаментах писанок шукають не тiльки iсторичного змiсту, а й мистецтва. Тепер, крiм традицiйних, зустрiчаються на писанках i новi, мистецьки досконалiшi орнаменти. Для кращого з'ясування та вивчення всi цi орнаменти вже давно намагаються клясифiкувати. Одна з таких клясифiкацiй належить проф. М. Ф. Сумцову, що подiлив орнаменти писанок на геометричнi, рослиннi, зоологiчнi, антропологiчнi та побутовi.
Другий дослiдник, К. В. Больсуновський, пропонував прийняти в основу клясифiкацiї писанок такi назви, якi подають самi писанчарки, а саме: «трав'янки», «голубцi», «гребiнчик», «хрестик», «безконечник». Ще iншi подiляють орнаменти писанок на такi групи:
а) iсторичнi, що мають зв'язок з старовинним орнаментом;
б) самобутньо-новi;
в) випадковi орнаменти, що свiдчать про багатство фантазiї та високi мистецькi здiбностi нашого народу.
Ця остання клясифiкацiя, здається, є найзручнiшою для вивчення писанок, i нею тепер користуються найширше.
Вiд технiки розпису залежить i назва писанки - писанки, крапанки, скробанки, малеванки. За технiкою виконання писанки подiляються на "галунки", "крапанки" (з рiзними кольоровими плямами на тлi чорного, зеленого або якогось iншого кольору), власне писанки, розписанi восковою технiкою декоративним орнаментом; "крашанки" - вкритi одним суцiльним кольором; "мальованки" (розмальованi вiльно пензлем вiд руки), "дряпанки" або "скробанки". Цi останнi є унiкальним феноменом писанкарства. Яйце фарбують у темний колiр, а потiм металевим вiстрям зiшкрябують верхнiй шар фарби, утворюючи найрiзноманiтнiшi ажурнi орнаменти.
Для писанок найчастiше беруть курячi яйця, iнодi качачi, гусячi, яйця диких голубiв. Щоб фарба краще бралась, яйце перед розписом протравлюють оцтом. З давнiх часiв виготовляли i рослиннi барвники з корiння та кори рiзних дерев, кущiв, плодiв тощо. Секрети рецептiв народних барвникiв зберiгались у кожнiй родинi. Бiльш всього виготували червоних крашанок. Щоб отримати потрiбний сочний колiр, добавляли в сiк буряка фуксин. Жовтий колiр "видобували" з кори яблунь, а синий - з узвару пролiскiв. Для отримання чорної фарби заварювали кору вiльхи, кропиву, фарбували у сажi, для синьої брали цвiт синьої мальви або гречану полову, для коричневого - вiдвар з лушпиння цибулi. Рослиннi барвники закрiплялися галуном (спецiальний камiнь), розсолом квашеної капусти. З кiнця XIX ст. з успiхом почали використовувати анiлiновi барвники.
Спосiб виготовлення писанок хоч i простий, проте вимагає неабиякого хисту, бо малювати на опуклiй поверхнi яйця значно тяжче, нiж на рiвнiй поверхнi полотна чи паперу. Інструментом для виготовлення писанок є «кiсточка» - це паличка з бляшаною трубкою на кiнцi. На сирому яйцi кiсточкою вимальовують розтопленим воском тi мiсця, що їх треба лишити незафарбованими: обвiдки, крапки та оперiзування. Спочатку фарбують яйце в яснiй фарбi, наприклад, у жовтiй. Пiсля цього яйце виймають з фарби i кладуть, щоб висохло. Коли воно висохне, на ньому кiсточкою наводять вiск на тi мiсця, що мають лишитися жовтими. Потiм фарбують у другiй, цього разу темнiшiй фарбi. І так роблять доти, доки писанка не набере такого вигляду, якого хоче їй надати писанчарка.
Коли вже малюнок закiнчений, писанки складають у череп'яну миску i кладуть у пiч, де повинна бути температура 35-40° Цельсiя. Коли вiск розтопиться i спливе з яйця, писанка готова.
На Полiссi, як i загалом по Українi, писанкарством займаються переважно жiнки. Цей вид народної творчостi вимагає не тiльки тонкого вiдчуття ритму, узгодження кольорiв, а й копiткої, наполегливої працї. Особливiсть технiки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку занурюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допомогою спецiального писачка - конусоподiбної трубочки. Яйце послiдовно опускають у рiзнi фарби, починаючи з найсвiтлiшої: спочатку в жовту, потiм у червону, зелену, чорну. Свiтлий колiр перекривається темнiшим. Наприкiнцi яйце нагрiвають, вiск розтоплюється, його знiмають - i писанка готова. На ледь змащенiй жиром писанцi колiр стає бiльш iнтенсивним i виразним. Вражає вмiння майстринь на сферичнiй поверхнi яйця створювати досконалу, закiнчену композицiю. Вона будується на чергуваннi рiзних елементiв i мотивiв, меридiанних й дiагональних лiнiй, що утворюють сiтки. Орнаментальнi мотиви розмiщуються в поясах i на полюсах писанки.
Писанкам Полiсся характерний геометричний або геометризований рослинний орнамент. Вся площина майбутньої писанки подiляється на два, чотири i вiсiм полiв. Геометричнi мотиви укладенi ритмiчно на окремих полях, рiдше - розкиданi по полю пiвнiчних районах Полiсся писанки мають бiлий орнамент, а в районах, що межують з Подiллям, вiн насичується червоним, жовтим, зеленим кольорами. Полiсся - один iз тих регiонiв, в якому найдовше збереглися прадавнi мотиви: "богиня", "княгиня", "панна". В писанках поширеними є мотиви "вербна шутка", де в орнамент вплетено стилiзовану вербову галузку, "баранячi рiжки". Для захiдного Полiсся типовими є орнаментальнi мотиви "павучки", "сосенки", "огiрочки", для схiдного Полiсся показовi "тулiпани", "сорококлинцi", "вiтрячок". Головне в писанцi - це ритм лiнiй орнаменту, а також ритмiчне спiвставлення кольорових площин. На Полiссi переважає чорне, або червоне тло, на якому контрастно видiляються орнаментальнi мотиви яскравих зелених, жовтих кольорiв.
На Лемкiвщинi писанки пишуться голiвкою шпильки, що гострим кiнцем устромлена в патик. Пишуть кривульки i колiсцята воском, що кипить у бляшанiй коробцi на залiзнiй блясi або над вiльним вогнем на тринiжках. Пописаннi кидають до фарби. Краски роблять з лушпиння цибулi, дубової кори, червоного, зеленого та блакитного паперу. Лемкiвськi писанки не багатi на вибагливий орнамент; вони простенькi, але гарнi Кругло писанi пасочки (тоншим кiнцем до середини) означають сонце, меншi - зiрки; iншими взорами є квiти, хрестики, цятки i легка проба мережок. Писанки звичайно одно- або двокольоровi Багато фарб до писання писанок лемки не вживають. Ще жива традицiя писанок i в Закарпатськiй Українi. Що ж до мистецької якости, то вони, поступаються перед писанками Гуцульщини i наближаються до лемкiвських писанок.
Сьогоднi в складному i багатограному процесi розвитку української писанки працюють народнi i самодiяльнi митцi. Їхня дiяльнiсть спрямована на дбайливе збереження i розвиток традицiй художньо-образної мови української писанки. Сучасна писанка зберiгає свiй духовний свiт, поглиблює образну змiстовнiсть i доводить, що народне мистецтво - це велике надбання нашої культури.